Читаем НА СХІД ВІД ЕДЕМУ полностью

— Ісусе! — Карл плюнув на підлогу і з тривогою і неспокоєм узявся до роботи.

Адам був радий, що Карл пішов. Він покрутився по кухні, помив посуд, залишений по сніданку, і підмів підлогу. Навівши лад на кухні, він зайшов до спальні й підсунув стілець до ліжка. Дівчина важко хропіла від морфію. Набряки на обличчі трохи зменшилися, але очі були запухлі, в синцях. Адам сидів тихо-тихо і дивився на неї. Її зламана рука лежала на животі, а права рука поверх ковдри, і пальці скрутилися в гніздечко. Рука була зовсім дитяча, як у немовляти. Адам торкнувся її зап’ястку пальцем, і її пальці трохи ворухнулися у відповідь. Зап’ясток був теплий. Крадькома, немов боячись, що його заскочать на гарячому, він розпрямив її руку і погладив крихітні пучки. Пальці в неї були рожеві та м’які, а шкіра на долоні, здавалося, світиться зсередини, як перламутр. Адам коротко засміявся від радості. Дихання її перервалося, і він аж наелектризувався, але щось у неї в горлі клацнуло, і хропіння відновилося. Він обережно засунув її руку під ковдру і навшпиньки вийшов зі спальні.

Декілька днів Кейті пролежала у печері шоку і морфію. Їй здавалося, що шкіра у неї — як свинець, і вона майже не ворушилася через біль. Вона відчувала навколо себе якийсь рух. Поступово голова й очі прояснилися. З нею було двоє молодих чоловіків, один нечасто, другий постійно. Вона знала, що третій чоловік, який сюди приходить,— лікар, а ще був один високий і худий, який цікавив її найбільше, бо вона його боялася. Напевне, вона щось почула у своєму безпам’ятстві й воно застрягло в голові.

Дуже повільно вона збирала докупи останні дні й перетасовувала події. Вона бачила перед собою обличчя містера Едвардса, бачила, як воно втрачає свою спокійну самовпевненість і перетворюється на лице вбивці. Ніколи раніше в житті вона так не боялася, а от тепер навчилася боятися. Її мозок шарпався, як щур у пошуках порятунку. Містер Едвардс знав про пожежу. Чи знає хтось ще? А як дізнався він? Її охоплював сліпий, моторошний страх, коли вона про це думала.

З того, що вона почула, вона дізналася, що високий чоловік — шериф, який хоче її допитати, а молодий чоловік на ім’я Адам боронить її від допиту. А що як шерифу відомо про пожежу?

Гучні голоси підказали їй, як поводитися. Шериф говорив:

— Має ж вона якесь ім’я. Хтось мусить її знати.

— Як вона може відповісти? У неї зламана щелепа.— Це голос Адама.

— Якщо вона не шульга, то може написати відповіді правою рукою. Слухай, Адаме, якщо хтось намагався її вбити, краще, щоб я його спіймав, поки не пізно. Дай-но мені олівець, і я з нею поговорю.

— Ви ж чули, що сказав лікар: у неї голова пробита. Як вона може пам’ятати?

— Ти мені лишень дай папір і олівець, тоді побачимо.

— Я не хочу, щоб ви її турбували.

— Адаме, мені начхати, що ти там хочеш. Кажу тобі — дай папір і олівець.

Потім заговорив другий молодий чоловік:

— Що з тобою? Можна подумати, що то ти вчинив. Дай йому олівець.

Вона лежала з заплющеними очима, коли до спальні тихо увійшли всі троє.

— Вона спить,— прошепотів Адам.

Вона розплющила очі й поглянула на них.

Високий підійшов до ліжка.

— Не хочу докучати вам, міс. Я шериф. Знаю, ви не можете говорити, але чи не напишете отут кілька слів?

Вона спробувала кивнути і скривилася від болю. Але швидко закліпала очима, мовляв, згодна.

— От і молодець,— похвалив шериф.— Бачиш? Вона сама хоче.— Він поклав біля неї на ліжко блокнот і стиснув їй пальці на олівці.— Ось так. Почнімо. Як вас звати?

Троє чоловіків вдивлялися у її обличчя. Вона стисла губи, скосила очі. Повіки заплющилися, й олівець зарухався.

«Не знаю»,— нашкрябала вона величезними літерами.

— Ось чистий аркуш. Що ви пам’ятаєте?

«Усе в пітьмі. Не можу думати»,— написав олівець, з’їжджаючи до краю блокноту.

— Невже ви не пам’ятаєте, хто ви, звідки? Подумайте!

Здавалося, вона робить величезні зусилля, а потім здалася, й обличчя стало трагічним.

«Ні. Все змішалося. Допоможіть мені».

— Бідолашне дитя,— зітхнув шериф.— Усе одно, дякую за спробу. Коли вам покращає, ми до цього повернемося. Ні, більше не треба нічого писати.

Олівець вивів «Дякую» і випав з її рук.

Вона полонила шерифа. Він став на бік Адама. Проти неї залишався тільки Карл. Коли обидва брати бували в її кімнаті, бо один не міг допомогти їй упоратися з нічним горщиком безболісно, вона придивлялася до суворого, похмурого Карла. У його обличчі вона вбачала щось знайоме, і це її тривожило. Вона помічала, як часто він торкається свого рубця на лобі, потирає його, обводить пальцями контур. Одного разу він упіймав її погляд і винувато зиркнув на пальці. Тоді гаркнув:

— Нічого, і ти матимеш такий самий, а то й ще кращий.

Вона усміхнулася до нього, але він відвів очі. Коли увійшов Адам з теплим супом для неї, Карл заявив:

— Піду до середмістя, вип’ю пива.

3

Адам не міг пригадати, чи був він колись такий щасливий. Його не бентежило, що він не знає її прізвища. Вона звеліла називати її Кейті, і йому було досить. Він куховарив для неї за рецептами своєї матері й мачухи.

Перейти на страницу:

Похожие книги

12 великих трагедий
12 великих трагедий

Книга «12 великих трагедий» – уникальное издание, позволяющее ознакомиться с самыми знаковыми произведениями в истории мировой драматургии, вышедшими из-под пера выдающихся мастеров жанра.Многие пьесы, включенные в книгу, посвящены реальным историческим персонажам и событиям, однако они творчески переосмыслены и обогащены благодаря оригинальным авторским интерпретациям.Книга включает произведения, созданные со времен греческой античности до начала прошлого века, поэтому внимательные читатели не только насладятся сюжетом пьес, но и увидят основные этапы эволюции драматического и сценаристского искусства.

Александр Николаевич Островский , Иоганн Вольфганг фон Гёте , Оскар Уайльд , Педро Кальдерон , Фридрих Иоганн Кристоф Шиллер

Драматургия / Проза / Зарубежная классическая проза / Европейская старинная литература / Прочая старинная литература / Древние книги
Дитя урагана
Дитя урагана

ОТ ИЗДАТЕЛЬСТВА Имя Катарины Сусанны Причард — замечательной австралийской писательницы, пламенного борца за мир во всем мире — известно во всех уголках земного шара. Катарина С. Причард принадлежит к первому поколению австралийских писателей, положивших начало реалистическому роману Австралии и посвятивших свое творчество простым людям страны: рабочим, фермерам, золотоискателям. Советские читатели знают и любят ее романы «Девяностые годы», «Золотые мили», «Крылатые семена», «Кунарду», а также ее многочисленные рассказы, появляющиеся в наших периодических изданиях. Автобиографический роман Катарины С. Причард «Дитя урагана» — яркая увлекательная исповедь писательницы, жизнь которой до предела насыщена интересными волнующими событиями. Действие романа переносит читателя из Австралии в США, Канаду, Европу.

Катарина Сусанна Причард

Зарубежная классическая проза
12 великих комедий
12 великих комедий

В книге «12 великих комедий» представлены самые знаменитые и смешные произведения величайших классиков мировой драматургии. Эти пьесы до сих пор не сходят со сцен ведущих мировых театров, им посвящено множество подражаний и пародий, а строчки из них стали крылатыми. Комедии, включенные в состав книги, не ограничены какой-то одной темой. Они позволяют посмеяться над авантюрными похождениями и любовным безрассудством, чрезмерной скупостью и расточительством, нелепым умничаньем и закостенелым невежеством, над разнообразными беспутными и несуразными эпизодами человеческой жизни и, конечно, над самим собой…

Александр Васильевич Сухово-Кобылин , Александр Николаевич Островский , Жан-Батист Мольер , Коллектив авторов , Педро Кальдерон , Пьер-Огюстен Карон де Бомарше

Драматургия / Проза / Зарубежная классическая проза / Античная литература / Европейская старинная литература / Прочая старинная литература / Древние книги