НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

У наші дні бордель як інституція до певної міри вимирає. Вчені висувають різноманітні причини. Одні твердять, що смертельного удару борделям завдав занепад моральності серед дівчат. Інші, більш ідеалістичні, вважають, що до знищення борделів призвів поліцейський нагляд небувалого розмаху. В останні дні дев’ятнадцятого століття і на початку двадцятого бордель був прийнятним закладом, який, щоправда, відкрито не обговорювався. Казали, що їхнє існування захищає порядних жінок. Нежонатий чоловік міг піти до одного з цих закладів, вивільнити там свою сексуальну енергію, яка його бентежила, і водночас зберегти загальноприйняте ставлення до цноти й чарівності жінок. У цьому була якась таємниця, проте у нашому суспільному мисленні можна знайти чимало загадкового.

Борделі варіювалися від палаців, набитих золотом й оксамитом, до найогидніших халуп, у яких так смерділо, що не витримала б і свиня. Час до часу виникали історії про те, як найманці цієї галузі викрадали й поневолювали молодих дівчат, і, ймовірно, багато з тих історій було правдою. Але більшість шльондр вливалася у цю професію через ледарство й дурість. У борделях вони ні за що не відповідали. Їх годували, одягали й доглядали, поки вони не старішали, а там їх викидали на вулицю. Такий кінець нікого не лякав. Поки ти молодий, у старість не віриш.

Подеколи до цієї професії долучалася розумна, спритна дівчина, але вона зазвичай влаштовувалася значно краще. Вона відкривала власне кубло, або з успіхом займалася шантажем, або одружувалася з багатим чоловіком. Існувало навіть спеціальне наймення для цих розумниць. Вони називалися пишним іменем куртизанка.

Містер Едвардс не мав проблем ані з добором дівчат, ані з управлінням ними. Якщо дівчина була недостатньо дурна, він її проганяв. Не потребував він і дуже гарненьких. Котрийсь із місцевих юнаків міг би закохатися у вродливу шльондру, і довелося б чорт знає скільки платити. Коли якась із дівчат вагітніла, вона мала вибір: або піти світ за очі, або зробити аборт у такий варварський спосіб, що мало хто виживав. Попри це, дівчата зазвичай обирали аборт.

Справи в містера Едвардса не завжди йшли гладко. І він мав свої труднощі. У часи, про які я розповідаю, його переслідували численні невдачі. Під час залізничної аварії загинули дві групи його дівчат, по чотири в кожній. Ще одна група вдарилася у релігію, коли пастор в одному містечку розпалився сам і розпалив своїми проповідями містян. Парафіяни, число яких зростало, мали покинути церкву і вийти в поля. І тоді, як це нерідко трапляється, пастор витяг свою потаємну козирну карту. Він проголосив дату кінця світу, й увесь округ поринув у каяття. Містер Едвардс приїхав у те містечко, витяг з валізи важкий арапник і безжально відлупцював дівчат; але замість отямитися, дівчата молили його шмагати їх і далі, щоб викорінити їхні уявні гріхи. Він здався з відразою, забрав у них одяг і повернувся до Бостона. Дівчата отримали свою частину слави, коли з’явилися голі на місце зібрання сповідатися і давати свідчення. Ось так містеру Едвардсу довелося опитувати і набирати собі дівчат десятками, замість знаходити їх по одній час до часу в різних місцях. Йому треба було створити три нові групи з нуля.

Не знаю, від кого прочула Кейті Амес про містера Едвардса. Може, від якогось візника. Якщо дівчина справді хоче дізнатися, вона почує і натяк. Ранок, коли вона прийшла до контори містера Едвардса, був для нього не найкращий. У нього болів шлунок — як він думав, від юшки з палтуса, якою його нагодувала дружина напередодні увечері. Він цілу ніч не спав. Палтус викликав і пронос, і блювоту, і містер Едвардс був ще дуже змучений і напружений.

З цієї причини він не одразу втямив, чого хоче дівчина, яка назвалася Кетрін Амесбері. Голос вона мала низький, горловий, фігурку тендітну, майже витончену, і шкіра у неї була чудова. Одним словом, вона зовсім не була з тих дівчат, яких потребував містер Едвардс. Якби він не нездужав, він би відмовив їй одразу. Але оскільки він не надто уважно її роздивлявся під час рутинного опитування, головним чином стосовно родичів, які могли б зчинити галас, щось у тілі містера Едвардса відреагувало на неї. Містер Едвардс не належав до породи сластолюбців, крім того, він ніколи не мішав свої професійні справи з приватними задоволеннями. Така реакція його спантеличила. Він придивився до дівчини: повіки її опустилися, ніжно й загадково, а стрункі округлі стена ледь помітно погойдувалися. На маленькому ротику грала усмішка кицьки. Містер Едвардс перехилився через стіл, важко дихаючи. Він усвідомив, що хоче її для самого себе.

— Не розумію, чому така дівчина, як ти...— заговорив він, впадаючи у найдавніше на світі хибне переконання: дівчина, в яку закохані ви самі, може бути лише вірною і чесною.