НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

У невеличкому містечку, де всі знають одне одного, майже неможливо уявити, що хтось зі знайомих міг би когось убити. З цієї причини, якщо докази не надто переконливо вказують на когось конкретного, то має бути якийсь моторошний чужак, якийсь волоцюга з інших країв, де такі події трапляються. Тоді починаються обшуки у притулках бродяг, притягуються до відповіді безпритульні, ретельно вивчаються записи про приїжджих у готелях. Будь-який незнайомець автоматично потрапляє під підозру. Був, як пам’ятаєте, травень, волоцюги тільки-но вийшли на дороги, бо у теплі місяці можна було кинути свою підстилку поблизу будь-якого потічка. З’явилися і цигани — цілий табір, менше ніж за п’ять миль від містечка. Ох і дісталося ж тим бідолашним циганам!

Земля на милі кругом була прочесана в пошуках свіжих розкопок, обстежені всі ставки, де могло б знайтися тіло Кейті. «Вона була така красуня»,— повторювали всі, а це означало, що самі вони розуміли, з якої причини могли викрасти Кейті.

Нарешті на допит привели якогось кудлатого вар’ята — не вар’ята, який верз нісенітниці. Він був чудовий кандидат на повішення, бо не тільки не мав алібі, а взагалі не пам’ятав, що і коли робив у своєму житті. Його слабкий розум відчував, що оті допитувачі чогось від нього хочуть, а оскільки він був створіння приязне, то силився їм догодити. Коли йому ставили питання-пастку, він радісно ковтав наживку і страшенно втішався, що констебль видається щасливим. Він мужньо намагався догодити цим вищим істотам. У ньому було щось надзвичайно миле. Єдина проблема полягала в тому, що він зізнавався в усьому, про що б не йшлося. А ще йому треба було повсякчас нагадувати, у чому його звинувачують. Він був по-справжньому задоволений, коли суворі й настрахані присяжні визнали його винним. Він відчув, що нарешті чогось досяг у житті.

Завжди були і є люди, які стають суддями, і їхня любов до закону і бажання вершити правосуддя мають щось спільне з любов’ю до жінки. Саме такий чоловік вів судове засідання у цій справі — чоловік настільки бездоганний, що він самим своїм життям звів нанівець чимало зла. Без підказок, до яких звик підсудний, його зізнання мало безглуздий вигляд. Суддя допитав його і з’ясував, що той просто не пам’ятає, що робив, кого вбив і навіщо. Суддя тяжко зітхнув, жестом вислав його з зали засідань і посварився пальцем на констебля.

— Послухай, Майку,— сказав він.— Ніколи так не роби. Якби оцей бідолаха був хоч трохи розумніший, ти міг би довести його до повішення.

— Але ж він зізнався,— констебль почувався скривдженим, бо був він людина сумлінна.

— Він би зізнався і в тому, що піднявся золотими сходами і перерізав горло Святому Петру кулею для боулінга,— вів далі суддя.— Обережніше, Майку. Правосуддя призначене рятувати, а не руйнувати.

У таких локальних трагедіях час працює, як вологий пензель на акварелі. Гострі краї згладжуються, пекучий біль притуплюється, кольори змішуються, а з численних окремих ліній виникає міцний сірий фон. Упродовж одного місяця не було аж так потрібно когось вішати, а упродовж двох місяців майже всі довідалися, що не існує незаперечних доказів проти будь-кого. Якби не вбивство Кейті, пожежа і пограбування могли б стати простим збігом обставин. А тоді людям спало на думку, що без тіла Кейті нічого довести неможливо, навіть якщо і вважати, що вона загинула.

Кейті лишила по собі шлейф солодких пахощів.

Розділ 9

1

Містер Едвардс вів свою сутенерську справу чітко і без зайвих емоцій. Він утримував дружину і двійко добре вихованих дітей у гарному будинку в чудовому районі Бостона. Його діти, обидва хлопчики, ще у ранньому дитинстві були записані до Гротона11.

Місіс Едвардс тримала будинок в ідеальному порядку й управляла прислугою. Зрозуміло, містеру Едвардсу нерідко доводилося виїжджати у справах, але йому вдавалося вести навдивовижу домашній спосіб життя, і він збував з родиною значно більше вечорів, ніж можна уявити. Він вів свою справу з умінням і акуратністю бухгалтера. Це був кремезний, могутній чоловік, який трохи набрав ваги під п’ятдесят років, проте залишався у напрочуд хорошій формі для тих часів, коли люди гладшали бодай щоб продемонструвати, що в них все йде успішно.

Містер Едвардс сам придумав свій бізнес — кругову мережу в маленьких містечках, недовге перебування кожної з дівчат, дисципліну, відсотки. Він знав, чого хоче, і практично не припускався помилок. Він ніколи не посилав своїх дівчат до великих міст. Умів упоратися з голодними констеблями у селах, але мав повагу до метикованих і ненажерливих поліцейських у великих містах. Ідеальним для нього було маленьке містечко з готелем під заставою, без жодних розваг, у якому конкурентами для нього були лише шлюбні дружини й випадкова неповнолітня повія. У цей час він мав десять груп. До своєї смерті у віці шістдесяти сімох років — він вдавився курячою кісткою — він мав групи з чотирьох дівчат у кожному з тридцяти трьох містечок Нової Англії. Він був не просто заможний — він був багатий; навіть сама його смерть стала символом успіху і процвітання.