НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

У їхніх сексуальних стосунках вона переконала його, що результат її не надто вдовольняє і що якби він був кращим як чоловік, то викликав би у неї цілу повінь небувалих емоцій. Її метод полягав у тому, щоб постійно виводити його з рівноваги. Вона залюбки спостерігала, як у нього здають нерви, тремтять руки, як він худне, як скляніють від шалу очі. А коли вона безпомилково відчувала наближення нестямної, руйнівної люті, то сідала йому на коліна, втішала його і змушувала на хвильку повірити у свою невинність. Вона уміла його переконувати.

Кетрін прагнула грошей і узялася до цього дуже швидко і спритно. Коли вона успішно перетворила містера Едвардса на лемішку, а Кетрін точно знала, що цей час настав, вона почала його обкрадати. Нишпорила по його кишенях і забирала всі великі купюри, які знаходила. Він усе одно не насмілиться її звинуватити, боячись, що вона його покине. Коштовності, які він їй дарував, зникли, і хоч вона твердила, що загубила їх, він знав, що вони продані. Вона робила приписки до рахунків за харчі, завищувала ціни на вбрання. Він не мав сили це припинити. Вона не могла продати будинок, але заставила його, щоб отримати ще більше грошей.

Одного вечора його ключ не підійшов до замка вхідних дверей. Вона не квапилася відчиняти, хай як він гамселив. Так, вона змінила замки, бо загубила свій ключ. Їй страшно, адже вона мешкає тут сама. Хто завгодно може вдертися. Вона замовить для нього новий ключ — але цього так і не сталося. Йому завжди доводилося дзвонити, і часто вона відчиняла не одразу, а подеколи не відчиняла зовсім. Він не мав способу дізнатися, вдома вона чи ні. Містер Едвардс влаштував за нею стеження — і вона не знала, як часто це відбувалося.

Містер Едвардс був загалом людина проста, але навіть прості люди мають свої темні та складні відхилення. Кетрін була жінка розумна, але навіть розумні жінки іноді щось проґавлять у дивовижних лабіринтах чоловіків.

Вона зробила лише один серйозний промах, хоч і намагалася уникнути його. Як годиться, містер Едвардс тримав у їхньому милому гніздечку запаси шампанського. Кетрін від початку відмовилася його торкатися.

— Мене від нього нудить,— пояснила вона.— Я спробувала, але пити його не можу.

— Дурниці,— сказав він.— Усього один келишок. Він тобі не зашкодить.

— Ні, дякую. Ні. Мені не можна його пити.

Містер Едвардс сприйняв цю відмову як витончену дамську рису. Він більше не наполягав, поки одного вечора йому не спало на думку, що він зовсім нічого про неї не знає. А вино може розв’язати їй язик. Що більше він про це думав, то кращою видавалася йому його задумка.

— Не дуже по-товариськи відмовлятися перехилити зі мною келишок.

— Кажу тобі, воно мені не йде.

— Дурниці.

— Кажу тобі, я не хочу.

— Не коверзуй,— наполягав він.— Хочеш, щоб я розсердився?

— Ні.

— Тоді випий.

— Не хочу.

— Пий,— він простягнув їй келих, але вона відсахнулася.

— Ти не розумієш. Воно мені шкодить.

— Пий.

Вона узяла келих, випила вино і стояла нерухомо, ніби дослуховуючись. Щоки її запалали. Вона налила собі ще келих, потім ще. Очі в неї стали жорсткі й крижані. Містер Едвардс відчув, що боїться її. З нею щось коїлося, і ні вона, ні він не могли тому запобігти.

— Я не хотіла пити. Не забудь,— спокійно промовила вона.

— Мабуть, тобі вже досить.

Вона засміялася і налила собі ще келих.

— Це вже зараз не має значення,— повідомила вона.— Більше чи менше — ніякої різниці.

— Іноді непогано перехилити келишок,— занепокоєно зауважив він.

Вона заговорила з ним ніжним голосом.

— Ти, жирний слимаче, що ти про мене знаєш? Гадаєш, я не здатна прочитати кожну твою ідіотську думку? Хочеш, я тобі розкажу? Ти дивуєшся, де така мила дівчинка, як я, навчилася всім тим штучкам. Я тобі скажу. Я навчилася їм по кублах — чуєш? По кублах. Я чотири роки працювала у таких місцях, про які ти навіть не чував. Моряки показали мені деякі прийомчики з Порт-Саїда. Я знаю кожний нерв у твоєму тілі та знаю, як його використовувати.

— Кетрін,— благав він.— Ти не тямиш, що кажеш.

— Я зрозуміла. Ти сподівався, що я заговорю. От я й заговорила.

Вона почала на нього насуватися, і містер Едвардс ледь утримався від бажання сховатися. Він боявся її, але сидів непорушно. Стоячи просто перед ним, вона допила шампанське зі свого келиха, акуратно стукнула ним по краю столу і встромила гострий уламок йому в щоку.

От тоді він уже вискочив з дому, а услід йому летів її регіт.

3

Кохання для такого чоловіка, як містер Едвардс, почуття хворобливо-руйнівне. Воно нищить його здоровий глузд, стирає знання, висмоктує сили. Він говорив собі, що у неї була істерика, і намагався цьому вірити, а Кетрін допомагала, як могла. Її вибух налякав її саму, і деякий час вона силкувалася відновити отой колишній світлий образ.