НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— У мене батько помер,— скромно відповіла Кетрін.— Але до того він повністю розорився. Ми й не знали, що він позичав гроші від заставу ферми. А я не можу допустити, щоб банк відібрав її у матері. Вона не переживе такого удару,— очі Кетрін затуманилися сльозами.— Я подумала, може, зароблю достатньо, щоб сплатити проценти.

Якщо містер Едвардс і мав шанс, то саме зараз. Справді, у нього в голові пролунав тихий дзвоник застороги, але був він аж надто тихий. Близько вісімдесятьох відсотків дівчат зверталися до нього, бо потребували грошей платити заставу. А містер Едвардс узяв собі за незмінне правило не вірити нічому, що говорять його дівчата, за винятком того, що вони їли на сніданок, та навіть і тут вони могли збрехати. І раптом таке — він, здоровий, товстий, дорослий сутенер лежить животом на своєму робочому столі, і щоки у нього побагровіли від припливу крові, і холодок збудження лоскоче йому ноги та стегна.

Містер Едвардс почув, як говорить:

— Що ж, голубонько, давай усе обговоримо. Може, ми й знайдемо спосіб, як роздобути тобі гроші на сплату відсотків.

І це дівчині, яка просто наймалася до нього в шльондри,— чи це йому просто здалося?

2

Місіс Едвардс була послідовна, хоча й не глибоко релігійна. Вона витрачала чимало часу на зовнішню сторону своєї конфесії, а це не залишало їй часу на глибинні питання віри і її впливу. Для неї містер Едвардс займався імпортом, і якби вона знала — а вона, скоріш за все, знала,— чим він займається насправді, вона б не повірила. А тут ще одна загадка. Її чоловік завжди ставився до неї з прохолодною увагою, він нечасто вимагав від неї виконання шлюбних обов’язків. Якщо він ніколи не був надто ніжним, то ніколи не був і жорстоким. Її драми й емоції розгорталися навколо синів, церковної ради, харчів. Вона була задоволена своїм життям і вдячна долі. Коли у чоловіка почав псуватися характер, коли він став дратівливим і стурбованим: то сидів, втупившись в одну точку, то вискакував з дому в нападі нервової люті,— вона спершу приписала це шлунковому розладу, а потім негараздам у бізнесі. Коли вона випадково заскочила його у ванній кімнаті й побачила, як він сидить на унітазі й тихо плаче, вона зрозуміла, що чоловік її хворий. Він спробував поспішно сховати свої почервонілі очі від її допитливого погляду. Але ні трав’яні відвари, ні проносне не вилікували його. Вона була безпорадна.

Якби містер Едвардс колись раніше почув про когось, подібного до нього зараз, він би розреготався. Бо містер Едвардс, найжорстокіший з усіх сутенерів, безнадійно і жалюгідно закохався у Кетрін Амесбері. Він зняв для неї чарівний цегляний будиночок, а згодом і подарував його їй. Він купував їй усі мислимі розкоші, не знав, чим ще прикрасити її дім, у якому завжди було надто тепло, так добре він його опалював. Килими на підлозі були зам’які, на стінах щільно висіли картини у важких рамах.

Містер Едвардс досі ніколи так не страждав. Через свій бізнес він так добре розумівся на жінках, що не вірив жодній з них ні на мить. А оскільки він глибоко полюбив Кетрін, а кохання вимагає довіри, емоції розривали його на тремтливе клоччя. Він мусив їй довіряти і водночас не міг їй довіряти. Він намагався купити її вірність подарунками і грошима. Коли він був не з нею, його терзала думка, що інші чоловіки прокрадаються до її будинку. Він розлюбив виїжджати з Бостона перевіряти, як ведеться його групам, тому що тоді залишав Кетрін саму. Певною мірою він почав занедбувати свій бізнес. То був його перший досвід подібного кохання, і воно його мало не вбило.

Єдине, чого містер Едвардс не знав, та й не міг знати, бо Кетрін би того не допустила: вона була йому вірна в тому сенсі, що не приймала сама і не відвідувала інших чоловіків. Для Кетрін містер Едвардс був просто холодним діловим проектом, як і його групи дівчат для нього. Як він мав свої прийоми, так само мала їх і вона. Щойно вона його отримала, а це трапилося дуже швидко, то постійно видавалася трохи невдоволеною. Вона викликала у нього враження непосидючості, немов щомиті могла знятися з місця і зникнути. Коли вона знала, що він збирається її відвідати, вона узяла собі за правило йти з дому і повертатися радісною і сяючою, немов після якоїсь неймовірної пригоди. Вона безнастанно скаржилася, як їй важко уникати хтивих поглядів і дотиків чоловіків на вулиці, які так до неї липнуть. Декілька разів вона вбігала у дім перелякана, бо ледь втекла від хлопця, який за нею погнався. Коли вона приходила надвечір, а він на неї чекав, вона пояснювала: «В чому річ? Я ходила по крамницях. Мені ж треба робити покупки, хіба не знаєш». І звучало це в її вустах брехливо.