НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

На кухні місіс Амес ламала руки. Чоловік торкнувся її плеча.

— Мені було важко це зробити,— сказав він.— Але необхідно. Гадаю, воно їй піде на користь. Кейті здалася мені зовсім іншою дівчинкою. Мабуть, ми їй надто потурали. Надто жаліли. Мабуть, ми були не праві.

Він знав, що хоча жінка сама наполягла, щоб він відлупцював доньку, хоча він сам примусив себе її лупцювати, зараз вона його ненавиділа. І його охопив відчай.

5

Безсумнівно, Кейті було потрібно саме це. Як сказав містер Амес, «вона трошки розкрилася». Вона завжди була слухняна, а тепер стала ще й дбайлива. Упродовж наступних тижнів вона допомагала матері на кухні та зголошувалася навіть на те, у чому не було потреби. Вона почала плести для матері великий вовняний плед, а ця праця потребувала довгих місяців. Місіс Амес хвалилася цим перед сусідками: «У неї таке чудове відчуття кольору — червоно-коричневий і жовтий. Вона вже сплела три квадрати».

Для батька у Кейті завжди була напоготові усмішка. Вона вішала його капелюх, коли він повертався додому, ставила його стілець ближче до світла, щоб йому зручніше було читати.

Навіть у школі вона змінилася. Вона завжди добре вчилася, але зараз почала обдумувати плани на майбутнє. Вона говорила з директором про екзамени на атестат учительки: чи не можна їх скласти на рік раніше. Директор переглядав її оцінки і думав, що це цілком можливо, що є надія на успіх. Він завітав до чинбарні містера Амеса обговорити таку перспективу з ним.

— А нам вона нічого про це не казала,— гордо повідомив містер Амес.

— Можливо, мені не слід було вам розповідати. Сподіваюсь, я не зіпсував сюрпризу.

Містер і місіс Амес відчували, ніби вони випадково натрапили на якісь чари, що вирішили всі їхні проблеми. Вони приписали те несвідомій мудрості, яка перепадає лише на долю батьків.

— Ніколи в житті не бачив, щоб людина аж так змінилася,— повторював містер Амес.

— Але ж вона завжди була доброю дитиною,— примовляла його дружина.— А ти помічаєш, якою вона стає гарненькою? Справжня красуня. І щічки такі рум’яні.

— Думаю, недовго вона пробуде вчителькою з такою зовнішністю,— підтакував містер Амес.

І дійсно, Кейті дедалі гарнішала. Дитяча усмішка не сходила з її вуст, коли вона розводилася про свою підготовку до іспитів. У неї було багато вільного часу. Вона вичистила підвал, заткала папером усі щілини у фундаменті, щоб запобігти протягам. Коли кухонні двері рипіли, вона змащувала оливою петлі, як і замок, коли він відмикався туго, а оскільки олива ще залишалася, вона змастила й петлі на вхідних дверях. Вона взяла собі за обов’язок слідкувати, щоб гасові лампи були повні, а димоходи вичищені. Вона придумала спосіб занурювати димові труби у каністру з гасом, яку тримала у підвалі.

— Це треба бачити, щоб повірити,— говорив батько. А вона не обмежувалася хатою. Вона готова була терпіти запахи чинбарні, щоб тільки провідати батька. Їй щойно виповнилося шістнадцять, і, зрозуміло, батько вважав її дитиною. Його вражали її розпитування про справу.

— Та вона розумніша за більшість відомих мені чоловіків,— дивувався він.— Колись вона візьме мою справу в свої руки.

Її цікавив не лише процес дублення, а й ведення документації. Батько пояснював їй про кредити, виплати, накладні, заробітну платню. Він показав їй, як відмикати сейф, і зрадів, побачивши, що вона з одного разу запам’ятала комбінацію цифр.

— Ось як я це розумію,— говорив містер Амес дружині.— У кожному з нас сидить частинка чорта. Не хотів би я мати дитину, у якої на карку немає кмітливої голови. Я так розумію, що це просто свого роду енергія. Якщо її стримувати і контролювати, що ж, вона піде у вірному напрямку.

Кейті полагодила увесь свій одяг, упорядкувала всі свої речі.

Якось у травні вона повернулася зі школи й одразу засіла за плетіння. Мати була одягнена для виходу.

— Мені треба до Олтарної гільдії,— пояснила вона.— Треба обговорити розпродаж тістечок наступного тижня. Я там голова. А батько питав, чи не сходила б ти до банку забрати гроші на зарплатню і принести до чинбарні. Я йому розказала про розпродаж тістечок і що я не можу цього зробити.

— Залюбки,— погодилася Кейті.

— У банку вже приготували для тебе торбинку з грішми,— і місіс Амес поспішно вийшла.