НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Отой метикований, смаглявий — він її непокоїв. Схожий на Карла. Вона поважала Карла — а Карл убив би її, якби міг.

Чудові ліки — вони не лише зняли артритний біль, а й повернули їй кураж. Дуже скоро вона все тут продасть і поїде до Нью-Йорка, як завжди планувала. Кейт подумала про свій страх через Етель. Яка ж вона, мабуть, хвора була, ота нещасна дурнувата стара корова! Треба буде вбити її по-доброму. Коли Джо її знайде, може, і її забрати з собою до Нью-Йорка? Щоб тримати у себе на очах.

Кейт осяйнула кумедна думка. Це буде комічне вбивство, вбивство, яке ніхто за жодних обставин не розкриє і навіть не запідозрить. Шоколад — коробки шоколадних цукерок, повні вази карамелей і помадки, бекон — хрусткий, добре підсмажений, жирний, портвейн, вершкове масло, все аж плаває в маслі та збитих вершках; ні овочів, ні фруктів — і ніяких розваг. Сиди вдома, любко. Я тобі довіряю. Припильнуй за речами. Ти втомилася. Лягай відпочити. Дай я тобі наллю вина. Ось я для тебе купила нові цукерки. Хочеш узяти коробку в ліжко? Якщо тобі недобре, чому б не прийняти проносне? А оці горіхи кеш’ю такі смачні, правда? Стара шкапа лусне і вріже дуба за півроку. Та ще й глисти допоможуть. Хтось користувався для вбивства глистами? Хто там не міг донести собі до рота воду в решеті — Тантал55?

На губах Кейт грала чарівлива усмішка, і її охопили нестримні веселощі. Перш ніж вона звідси поїде, непогано буде влаштувати для її синів справжнє свято. Таку собі вечірку з цирком на десерт — для її голубчиків, її золотих хлопчиків. І тоді думка про вродливе обличчя Арона, таке схоже на її власне, стиснула їй груди якимсь незбагненним болем, болем знесилення. Арон не хитрий. Він не зможе себе захистити. А смаглявий, схоже, небезпечний. Вона відчула на собі, на що він спроможний. Кел її переміг. Перш ніж поїхати, вона його як слід провчить. Можливо, ні, напевне, добряче побиття змусить його зрозуміти своє місце.

І раптом вона усвідомила, що не хоче, аби Арон дізнався, чим вона займається. Може, він зміг би приїхати до неї у Нью-Йорк. Гадатиме, що вона завжди мешкала в елегантному будиночку в Іст-Сайді. Вона ходила би з ним по театрах, до опери, і люди бачили б їх разом і дивувалися, які вони гарні, і вгадували б, чи вони брат і сестра, чи мати і син. Ніхто б не сумнівався, що вони родичі. Вони могли б разом піти на похорон Етелі. Тій знадобиться дуже велика труна, і нестимуть її аж шестеро людей. Кейт так захопилася своїми веселими думками, що не почула, як у двері постукав Джо. Він трішки прочинив двері, зазирнув і побачив її безтурботне, усміхнене обличчя.

— Сніданок,— оголосив він і штовхнув двері краєм накритої серветкою таці. Причинив він двері коліном.— Подати туди? — він тицьнув підборіддям у бік сірої кімнати.

— Ні. Я снідатиму отут. І я хочу варене яйце і тост із корицею. Яйце варити чотири з половиною хвилини. Припильнуй. Не хочу надто м’якого.

— Вам, схоже, набагато краще, мем.

— Так,— відповіла Кейт.— Нові ліки чудодійні. А тебе як собаки тріпали, Джо. Тобі зле?

— Зі мною все гаразд,— сказав він і поставив тацю перед великим глибоким кріслом.— Чотири з половиною хвилини?

— Саме так. А якщо знайдеться і яблуко — хороше, соковите яблуко, принеси і його.

— Ви стільки не їли, відколи я вас знаю,— здивувався Джо.

На кухні, чекаючи, поки кухар зварить яйце, він відчув страх. Можливо, вона вже знає. Йому слід остерігатися. Але дідько! Не може вона ненавидіти його за те, чого він не знає. Який у цьому злочин?

Повернувшись до її кімнати, Джо повідомив, що яблук немає, але є чудова груша.

— Так навіть краще,— сказала Кейт.

Він дивився, як вона зрізала вершечок з яйця, як занурила в шкаралупу ложечку.

— Ну як?

— Чудово! — схвалила Кейт.— Просто чудово.

— У вас чудовий вигляд,— сказав Джо.

— Я й почуваюся чудово. А у тебе вигляд жахливий. У чому річ?

— Мем,— обережно розпочав Джо,— навряд чи буде людина, яка більше за мене потребує п’яти сотень.

— Навряд чи є людина,— грайливо поправила Кейт.

— Що?

— Нічого. Забудь. До чого ти хилиш? Тобі не вдалося її знайти — чи що? Але якщо ти шукав добре, свої п’ять сотень ти дістанеш. Розповідай.

Вона узяла сільничку і потрусила над яйцем.

Джо зобразив штучну радість.

— Дякую,— сказав він.— Для мене це важливо. Дуже потрібні гроші. Так от, я шукав у Паджаро і Вотсонвілі. Напав на її слід у Вотсонвілі, але вона вже перебралася до Санта-Круса. Простежив її там, а вона виїхала.

Кейт скуштувала яйце і додала солі.

— Це все?

— Ні,— відповів Джо.— Там я діяв наосліп. Вирушив до Сан-Луїса, вона там побувала, але й звідти виїхала.

— І жодних слідів? Ніяких міркувань, куди вона могла податися?

Джо перебирав пальцями. Його щастя, а то й усе його життя, залежало від наступних слів, і він не поспішав їх промовляти.

— Ну ж бо,— поквапила його Кейт.— Ти щось з’ясував — що саме?

— Не так і багато. Але я не знаю, що думати.

— Нічого не думай. Просто розказуй. Думати буду я,— голос Кейт звучав жорстко.

— Може, це й неправда.

— Та говори вже, заради Бога! — розсердилася вона.

— Так от, я розмовляв з хлопцем, який її бачив останнім. Хлопця звати Джо, як і мене...