— Гаразд, прийшла вона до мене і попросила взяти на роботу. Вигляд у неї був жахливий. Вона і двадцятки не могла заробити за тиждень. Я б і не знав, що з нею сталося, якби Білл Праймус не бачив її у мене в закладі, тож коли її знайшли, він приперся до мене і почав розпитувати. Гарний він чолов’яга, цей Білл. У нас тут класна поліція.
Етель була непогана — ледаща, неохайна, але добросердна. Вона прагнула поваги і гідності. Була вона не надто розумна, не надто миловида, а через ці дві вади і не надто щаслива. Етель, напевно б, засмутилася, дізнавшись, що коли її витягли з піску, в якому її мало не поховали хвилі, спідниця в неї задерлася до пояса. Вона б воліла більше гідності.
— У нас тут серед рибалок, що ловлять сардини, трапляються зовсім паскудні виродки,— розповідав Гел.— Надудляться до нестями і скаженіють. Я так собі думаю, що котрийсь із цих сардиноловів узяв її в море, а потім просто зіштовхнув за борт. Не уявляю, як інакше вона би потрапила у воду.
— А вона не могла кинутися в море з пірсу?
— Вона? — проговорив Гел крізь картоплю.— Та ти що! Вона була така збіса ледаща, що їй ліньки було б накладати на себе руки. Хочеш перевірити?
— Якщо ти кажеш, що це вона, значить, це вона.
І Джо поклав на стіл двадцять п’ять доларів.
Гел скрутив купюри в трубочку і засунув у кишеньку жилетки. Він відрізав від стейка трикутник і закинув до рота.
— Це точно була вона,— сказав він.— Пирога хочеш?
Джо збирався спати до полудня, але прокинувся о сьомій і довго лежав у ліжку. Він не планував повертатися до Салінаса раніше опівночі. Йому був потрібен час добре все обміркувати.
Вставши з ліжка, він підійшов до дзеркала і порепетирував вираз обличчя, який збирався демонструвати. Він хотів видатися розчарованим, але не надмірно. Кейт збіса хитра. Нехай керує. Він підіграватиме. Вона така відкрита, як стиснутий кулак. Джо мусив визнати, що боїться її до смерті.
Обачливість підказувала: «Іди скажи їй усе як є і отримай свої п’ять сотень».
Але він грубо обірвав обачливість: «Щасливий шанс. Скільки мені траплялося щасливих шансів? Розпізнати щасливий шанс — це частина виграшу. Я ж не хочу все життя бути жалюгідним сутенером. Просто треба грати обережно. Дати їй висловитися. Це не зашкодить. Я завжди зможу сказати, що тільки-но дізнався, якщо виникнуть проблеми».
«Вона може запроторити тебе до буцегарні, ти й оком не встигнеш моргнути».
«Не зможе, якщо я гратиму обережно. Що мені втрачати? Скільки мені траплялося щасливих шансів?»
4
Кейт почувалася краще. Схоже, нові ліки йдуть їй на користь. Біль у руках трохи відпустив, їй здавалося, що пальці дещо вирівнялися, що суглоби не такі набряклі. Вона непогано виспалася вночі, вперше за довгий час, і почувалася добре, хіба що була схвильована. Вона вирішила з’їсти на сніданок варене яйце. Вставши з ліжка, вдягла халат, узяла ручне дзеркальце і знову лягла. Зіпершися на високі подушки, вона роздивлялася своє обличчя.
Відпочинок виявився чудодійним. Від болю стискаються щелепи, очі неприродно блищать, випинаються найменші м’язи на скронях і щоках, і все це разом створює враження хвороби й боротьби з муками.
Різниця з відпочилим обличчям була разюча. Кейт видавалася на десять років молодшою. Вона розсунула губи і подивилася на свої зуби. Час піти почистити їх і відбілити. Кейт стежила за зубами. Золоті коронки на місці вибитих кутніх зубів були єдиним зовнішнім втручанням. Дивовижно, подумала Кейт, який молодий у мене вигляд. Лише одна ніч хорошого сну — і я одужала. Це також обдурює людей. Вони вважають, що вона слабка і тендітна. Кейт посміхнулася: тендітна, як сталевий капкан. Але ж вона завжди піклувалася про себе — ні випивки, ні наркотиків, а останнім часом навіть від кави відмовилася. І це приносить плоди. Личко в неї янгольське. Вона підняла дзеркальце трохи вище, щоб не бачити свою зморшкувату шию.
Думки її перескочили на інше янгольське личко, дуже подібне до неї,— як його звати? як його в біса звати? — Алек? Вона бачила, як він повільно йшов повз неї у білому стихарі, оздобленому мереживом, опустивши голову з ніжним підборіддям, і вогонь від свічки відблискував на його волоссі. Він тримав дубовий жезл, мідний хрест на якому трохи нахилився уперед. Було щось холодне у його вроді, щось незаймане і недоторкане. А хіба щось або хтось колись торкалися Кейт? Проникали в неї чи забруднювали? Звісно, ні. Хіба що трохи зачіпали жорстку оболонку. Всередині вона була незаймана — така ж чиста і світла, як цей хлопець Алек, чи як там його звати...
Вона засміялася — мати двох синів, а сама схожа на дитя. Якби хтось побачив її поруч з цим білявим — чи виникли б сумніви? Вона уявила, як вони удвох стоять поруч серед натовпу, нехай люди самі здогадуються. Що б зробив — Арон, ось як його звуть! — що б він зробив, якби знав? Його брат знає. Отой загонистий сучий син — ні, це непідходящий вираз, не треба його так називати. Надто схоже на правду. Дехто називав її сукою. І байстрюком його не назвеш, бо народився він у священному шлюбі. Кейт голосно розсміялася. Їй було добре. Вона веселилася.
Александр Васильевич Сухово-Кобылин , Александр Николаевич Островский , Жан-Батист Мольер , Коллектив авторов , Педро Кальдерон , Пьер-Огюстен Карон де Бомарше
Драматургия / Проза / Зарубежная классическая проза / Античная литература / Европейская старинная литература / Прочая старинная литература / Древние книги