Читаем Як ведеться, так і живеться полностью

— А нічого, я тобі скажу, хата. От тілько груба мужича. І нужно зелені кахлі ставити?

— Що ж ти зробиш.

— Та тут і в панів так, — поправив Власов.

— Та й у панів же, — одказав Василь, заправляючи свічку у пляшку.

Потім почав рукою стирати з столу.

— Постой, брат, трохи. Ось подадуть яєшню.

— Яєшню?! — аж скочив Власов. — Нічого в світі не люблю так, як яєшню. Баришень та яєшню! Баришеньки! яєшеньки! баришеньки! яєшеньки! — заплескавши в долошки, пішов він знову виступцем по хаті.

Трохи перегодом двері розчинились і на порозі показалася Галя. Видно було, що вона тілько що звернулася здалека і бігом: лице її горіло краскою, волосся розтріпалося, платок зсунувся аж на потилицю, глибоко і часто зітхала. Вона позирнула по хаті і, побачивши Василя, що коло скриньки мусувався, похнюпившись, швидко пройшла до столу, постановила пляшку з чаркою і мовчки вийшла з хати.

— Хто се в тебе? — витріщивши очі, питався Власов. — Еге — ге — е! так от чому ти не ходиш гуляти у місто? Оце ті тихі та божі!

— Що? — здивовано спитався Василь.

— Ще й що! І чого б я вже лукавив? Хто то такий у тебе?

— Де?

— Як де? Оце входив у хату, вносив горілку.

Та то, — хмурячись одказав Василь. Йому не хотілося признатись, що то була сестра.

— Ну, брат, і очі! — скрикнув Власов. — Перший раз стрічаю такі очі! — сказав він, кусаючи спідню губу і якось задумано дивлячись. — Вона ще увійде? га? Увійде? Хай увійде ще! Чуєш, Василю, — ламаючи руки і світячи очима, казав він. — Що вона, наймичка? чи хазяйська дочка? Ну бо, кажи. Покинь стиратися.

— Та підожди, найду хоч скатертину. Заслати стіл треба. — І якось зо зла витягши щось біле, він стукнув кришкою скриньки, підвівся і, похнюпившись, сердито почав застилати стіл.

— Ну так хто вона? — не потураючи на його засмучений вид, одно допитувався Власов.

— Та хто? Тут у кухні живе одна солдатка. Її дочка.

— І ти в їх кватиру наймаєш?

— Та й одв'яжись хоть!

— Ах ти ж шельма! — скрикнув Власов, ухопивши Василя за шию і почав трясти. Як Василь не пручався, не огинався, як не хмурився — а й він розреготався божевільній веселості товариша.

— Та годі вже тобі, — одсторонюючись, одказав він.

— Бач, бач. Оце той тихий! оце той, що й водою не замутить! — торохтів Власов, знову кидаючись на Василя, і на сей раз без удачі: Василь зразу спохопився і одсторонив товариша.

У ту саме хвилину по хаті розлилися смаковиті пахощі. Власов озирнувся: Галя в обох руках несла гарячу сковороду, на котрій свіже спряжена яєшня то здималась своїми жовтими очками, то шкварчала приспряженим салом, то лопотіла білим пузирястим білочком. Все те збудило у Власова смак, аж слина в його покотила, та він не звернув на те ніякої уваги: довгобраза русенька Галя, з чорними по шнурочку бровами, більше брала на себе його очі, ніж смаковита у її руках яєшня.

— Здрастуй! — скочивши навперейми Галі, привітався він і, зиркнувши на її іскристі очі, став як укопаний.

— Позвольте, я поможу! — простягаючи руки, поривався він.

— Гаряче… опечетесь! — з тихим усміхом одказала Галя і, постановивши яєшню на столі, мерщій вискочила.

Власов мов ошпарений заюртувався: то кидався на Василя і товк його, то бігав по хаті, світячи очима і ламаючи руки, вихваляючи красу Галину.

— Годі вже тобі юртуватися. Яєшня прохолоне, — казав Василь, беручись за пляшку з горілкою.

— Що тепер яєшня? Що тепер все оте? Нащо воно? Її ж немає… Уклич її… Братіку! голубчику! уклич чого — небудь хоч на хвилинку.

— Добре. Укличу. Тілько не руш її, а то в неї мати сердита… як почує.

— Не буду, їй богу не буду, — божився Власов.

Галі нічого було кликати. На сей раз вона сама увійшла, несучи хліб до столу. Власов засовався на місці і уп'яв очі у Галю. Галя собі, лукаво зиркнувши, усміхнулася.

— Цсс… — посварившись пальцем і моргнувши бровою, промовив Власов. Василь зареготався. Галя напрямилася виходити.

— Чуєте? Чуєте! — скрикнув Власов. — Як ваше святоє мення? Чуєте бо!

Галя озирнулася.

— Чого вам?

— Ось ідіть сюди. Ідіть, — манив її і бровами і головою Власов. — Попотчуйте нас. Василю, хай попотчує.

— Та я не вмію, — одказала Галя і вибігла з хати.

Власов сумний похнюпився.

— Ну годі тобі. Годі. Іди краще вип'ємо, — умовляв його Василь.

— Та що тепер пити?! — глухо одказав Власов.

Василь одначе, не потураючи на те, налив чарку і підніс товаришеві. Той, зітхнувши важко, вихилив і мовчки присунувся до столу. Василь собі випив.

— А якась недобра яєшня! — обізвавсь Василь, проковтнувши один жовток.

Власов мовчав, кутуляючи хліб у роті.

— Та ну, дивись! — торкнув його ногою Василь і обидва ззирнулися: Василь весело якось грав очима, у Власова погляд похмурий.

— Ось знаєш що, Олександро, — обізвався Василь, — ось викинь ка — зна що з голови, та вип'ємо ще по одній.

— Випити то вип'ємо, а з голови, брат, вона не сплоха вийде, — зітхнувши, одказав Власов.

— І що ти знайшов у неї доброго? Коли б ти пожив хоч тиждень з нею та розглядівся — мужичка та й годі!

— Та ну, не лукав! — огризнувся Власов.

— От тобі хрест! — і Василь перехрестився, а потім налив чарку.

— То ти або ні на що не здатний, або ж брешеш! — скрикнув Власов, вихиляючи чарку.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука
1984. Скотный двор
1984. Скотный двор

Роман «1984» об опасности тоталитаризма стал одной из самых известных антиутопий XX века, которая стоит в одном ряду с «Мы» Замятина, «О дивный новый мир» Хаксли и «451° по Фаренгейту» Брэдбери.Что будет, если в правящих кругах распространятся идеи фашизма и диктатуры? Каким станет общественный уклад, если власть потребует неуклонного подчинения? К какой катастрофе приведет подобный режим?Повесть-притча «Скотный двор» полна острого сарказма и политической сатиры. Обитатели фермы олицетворяют самые ужасные людские пороки, а сама ферма становится символом тоталитарного общества. Как будут существовать в таком обществе его обитатели – животные, которых поведут на бойню?

Джордж Оруэлл

Классический детектив / Классическая проза / Прочее / Социально-психологическая фантастика / Классическая литература