Читаем Як ведеться, так і живеться полностью

— Я, правду кажучи, від жіночого роду далекий. Про мене, хоч би їх і зовсім не було.

— Брешеш! А Фенька?

— Та вже Фенька краще. З нею не валандаться так.

— Повія! — скрикнув Власов. — А це, брат, свіжина! Ти знаєш, усе готов оддать за таку.

— Та ну? — пита Василь, випиваючи собі другу.

Власов божився, клявся, а, Василь з усмішкою, позираючи на товариша, допитувався, що б же він дав. Після другої лице Василеве помуріло, очі наче покосилися, він якось разом дивився і в себе, мов слухав чогось таємного, що ворушилося у його серці, і, лукаво усміхаючись, позирав на Власова.

— Що б я дав? Ну що при мені є? Десять рублів є, часи є, золоті персні є. Все, все оддав би! — гаряче викрикував Власов.

— А знаєш? — почав був Василь та й затнувся.

— Що? Ну, кажи.

— Ні. Не приходиться.

— А не приходиться, давай вип'ємо! — гукає Власов. Випили по третій, лице Власова стало як жар червоне, очі мов мишенята бігають та як угілля грають, у Василя ж, навпаки, і очі і лице наче потемніли.

— Знаєш що, Олександро? — почав знову Василь

— Ну?

— Я тобі по правді скажу.

— Кажи.

— Це моя сестра.

— Ну?.. — наче перелякавшись, спитав Власов. — Чому ж ти, чорте, раніше не сказав мені.

— То що б було? Хіба ти думаєш, я сердюся, що ти про неї таке плів? Байдуже! Усе рівно якомусь мужикові достанеться.

— А ти, коли добрий брат, піддержав би її. У люди вивів. Бач же, сам лізеш у паничі.

— Чим? Яким бісом? — скрикнув Василь. — Які у мене достатки? У матері землі десятин на двадцять та оця хата. З таким добром полізеш далеко. А жалування моє що? Шість рублів! Це не те, що в вас послідній писар по двадцять лупе.

— А хоч у конторі служити?

— Хоч би й хотів, то не потовпишся, — понуро одказав Василь.

— Чому ні? Хоч? Кажи, хоч?

— То що?

— Руку! — гукнув Власов, піднімаючи свою. Василь подав і Власов з усього розгону опустив свою на Василеву, міцно здавлюючи. От же тобі моя рука: — У конторі будеш! — гука Власов. Батько давно хоче там одного прогнати, — запива. Тілько скажу за тебе — зараз прожене. Добре?

— Добре як добре.

— Щоб я не зробив, щоб я не вслугував тобі — товаришеві? — гука Власов.

— А вже б тоді товаришували! — здихнувши радо, вимовив Василь.

— Зроблю. Їй богу зроблю! — обіцяє Власов, похитуючись на місці.

— То знаєш що? Давай вип'ємо за будущий успіх!

— Ні. Пити не хочу. І так голова крутиться, прийду додому — батько нападеться, де був? Біда з старим — не дає волі та й годі… — зітхнувши і потираючи лоб, жалівся Власов. — Щоб дома ночував — та й годі. Запізнюсь де — лає. Це вже пора йти…

— Та посидь.

Власов глянув на часи.

— Е ні, брат, пора! Десять часов. Ще треба трохи проходиться, щоб чмелі пройшли.

— То я тебе проведу.

— Добре. Ходімо.

І Власов кинувся удягатись.

— Підожди ж, я трохи поприбираю.

— Я зажду у сінях. Там більше вольного духу, — важко дишучи, одказав Власов і вийшов у сіни.

Поки Василь возився в хаті, Власов стояв у темних сінях і глибоко вдихав свіже повітря. Крізь густі померки у невеличку щілинку кухенних дверей пробивалася іскорка світу. У Власова серце молотком загамселило об груди, коли він узрів ту іскру. Там вона… сестра, — думав він. От би коли її пригорнути до себе. Та постій. Я тебе завербую до себе. Не втече вона моїх рук! У кухні щось застугоніло, і Власов, затаюючи зітхання, почав дослухатись.

— Олександро! — обізвав його, виходячи у сіни, Василь. — Ти тут?

— Тут. Цсс…

— А що там?

— Мовчи, — тихо сказав Власов, і обидва хвилину — другу простояли мовчки.

— Як ти думаєш, Василю, сестра спить?

— А що?

— Хоч би ще хоч раз поглянути на неї, — ледве чутно сказав Власов.

— Галько! — гукнув Василь у сінях.

Галя вискочила.

— Я піду проходюся. Зачиниш двері. Я не забарюся, — і відчинивши сінешні двері, він вийшов надвір. Ніч була ясна, зоряна. Срібний світ повного місяця хвилею урвався в темні сіни, упавши посеред їх довгим снопом. Власов як кішка, запримітивши Галю, кинувся, і та не зчулася, коли і як жаркий поцілунок опік їй щоку.

— Василю! — в одну мить з поцілунком гукнув Власов і кинувся слідом за товаришем. Уже вони опинилися аж серед двору, як Галя, очумавшись, провела рукою по щоці, наче хотіла стерти щось марке — гидке і, здвигнувши плечима, зачинила і засунула сіни. Увійшовши в кухню, вона застала, що мати слалася.

— І Василь пішов?

— Пішов, — одказала тихо Галя.

— Гляди ж мені, не засни, щоб як задержиться Василь, недовго достукувався, — лягаючи, приказала мати і одвернулася до стіни.

Галя, чуючи як у неї лице горить, радніша була, що мати одвернулася. Вона мерщій поприбирала що треба, дмухнула на світло і собі прилягла на лаві.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука
1984. Скотный двор
1984. Скотный двор

Роман «1984» об опасности тоталитаризма стал одной из самых известных антиутопий XX века, которая стоит в одном ряду с «Мы» Замятина, «О дивный новый мир» Хаксли и «451° по Фаренгейту» Брэдбери.Что будет, если в правящих кругах распространятся идеи фашизма и диктатуры? Каким станет общественный уклад, если власть потребует неуклонного подчинения? К какой катастрофе приведет подобный режим?Повесть-притча «Скотный двор» полна острого сарказма и политической сатиры. Обитатели фермы олицетворяют самые ужасные людские пороки, а сама ферма становится символом тоталитарного общества. Как будут существовать в таком обществе его обитатели – животные, которых поведут на бойню?

Джордж Оруэлл

Классический детектив / Классическая проза / Прочее / Социально-психологическая фантастика / Классическая литература