ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

горнятка, наче хотіла простежити, що Талавір нічим не зашкодить Азізу-бабі.

Порівняно з більшістю мешканців Ак-Шеїх старійшина зовнішньо не

змінився. Лише був дуже низьким, наче з кожним десятиліттям його тіло

зменшувалося. І тепер із просторого халата визирали вкриті зморшками, але

майже дитячі кінцівки. На акуратно стриженій маківці трималася тюбетейка, зсунута набакир, від чого старий мав трохи залихвацький вигляд. Очі ховалися

під круглими темними окулярами. Коли Талавір звертався до Азіза-баби, то

бачив своє відображення. Старійшина безперервно прикладався до трубки, що

вела до металевого балона з дихальною сумішшю, на якому стояв знак Старших

Братів, такий самий, як на аптечці Талавіра, — трикутник із вписаними в нього

хрестом і півмісяцем із зіркою.

— Ваша дівка хотіла мене отруїти, я ледь не збожеволів, — пожалівся

Талавір, про всяк випадок відсуваючи від себе горня з темною бурдою. Він

вирішив, що сміх та шепіт були галюцинаціями, викликаними напоєм Гулі. У

вухах досі стояв шум, наче його оглушило вибухом.

— Гуль? Йок! Ти їй сподобався, — тонким жіночим сміхом загиготів

старий. — Жінки в Дешті не такі, як у Старших Братів. Беруть те, що хочуть, коли хочуть.

Талавір скептично подивився на невісток Азіза-баби, які зачаїлися в кутках

великої юрти. Під куполом стояла нестерпна спека. Мулоголовий регулярно

підкидав до великого вогнища в центрі сушений кізяк і кістки. Жінки ховали

обличчя. Але Талавір не сумнівався, що їх заливав піт. Вони не скидалися на тих, які беруть те, що схочуть.

Поки Талавір приходив до тями, Азіз-баба розказував довжелезну казку

про Золоту Колиску.

Про те, як богиня Діва народила Кіммерик, а коли він став дорослим, подарувала сину Колиску, у яку його вперше поклала. Це було знаком того, що

він вільний обирати свій шлях та долю тих, хто розселиться на його землях.

Минули століття, боги перестали говорити з людьми, але люди не припинили

шукати Золоту Колиску. Герої, царі та полководці вірили, що вона дасть владу

над Кіммериком.

— Наївні, як може дитяче ліжко допомогти заволодіти землею? — Азіз-баба випустив у повітря кілька кілечок ароматного диму. Талавір подумав, що у

балонах, окрім кисню, є щось значно цікавіше.

— Може, Золота Колиска — просто назва для чогось іншого? — запитав

Талавір, а про себе додав: «Наприклад, для зброї, яку вигадав Мамай».

Талавір із зачаєним бажанням спостерігав, як кінець трубки знову

опинився між жовтими зубами старого. Якщо Азіз-баба і здогадався, до чого

веде Талавір, то ніяк цього не видав.

— Може, і так. Може, ми всі лише назви для чогось іншого. І пам’ять наша

— вигадка, а реальність — лише сон богині чи божевільного бога.

Темні скельця старого збивали Талавіра з пантелику. Він не міг зрозуміти, з ким говорить — з пустельним філософом чи з юродивим. Хоча в Дешті різниця

між цими поняттями була несуттєвою.

— Кажуть, до Спалахів ви вчили дітей?

Отрута Гулі подіяла й на манкур. Талавір його не відчував. «Хоча, може, це шум блокує втручання Белокуна?» Талавір засунув пальця до вуха й покрутив

його, намагаючись позбутися шумовиння.

Але стало тільки гірше. Шум знову став нагадувати шепіт.

— Харам. Старші Брати забороняють згадувати те, що було до Спалахів.

— Старий, як указкою, застережливо потряс трубкою. — Хоча тобі можу сказати.

Так і було. Азіз-баба — вчитель. У мене досі залишилися учні. Пам’ять народу

має передаватися від старого до дитини. І ніяк не навпаки.

Жінки заґелґотіли, розставляючи низенькі столи. Сьогодні був останній

ритуал перед Андир-Шопаєм — мусафір — пригощання Чорної Корови. Так Ак-Шеїх символічно дякувало дівчинці за те, що вона віддасть їм своє тіло.

— Кажуть, кіммеринці самі приводили дітей до Старших Братів, переважно ось такі, як ви, вчителі? — Талавір вирішив піти в наступ.

— Кажуть, кажуть, — прогугнявив Азіз-баба. — Є такі, що тільки й кажуть, інші повторюють, треті слухають і вірять. До нас приходив доктор Зорг. Це було

до війни. Діти голодували, деякі матері вважали, що так для них буде краще. Я їх

не відмовляв. Але й моєї волі в тому не було.

— І серед тих дітей був Мамай? Він же тут народився?

— Мамай ніколи тут не жив і не мав родини. Як і ти. — Азіз-баба розвів

руками, показуючи на жінок і чоловіків, які вовтузилися в його юрті. — А якщо

немає коріння, яке тримає за місце, то яка різниця, де ти народився.

— Звідки ви знаєте, що в мене немає родини?

— Ти навіть не знаєш, хто ти. Це ще гірше.

Азіз-баба втягнув порцію дихальної суміші. Жінки заспівали. А Талавір

вирішив не влазити в капкан старого й не розпитувати, звідки той так багато про

нього знає.

— Навіщо ви наказали Гулі стежити за Рябовим?

Талавір подумав, що старий заперечуватиме. Це не так важко, якщо

зважати на дурнуватість Гулі.

— Вас привів Бог Спалахів, я хотів дізнатися його волю.

— І Бог Спалахів вам наказав його вбити?

Спека й пісня наче розбудили манкура. Він знову запульсував, а шепіт

відступив.

— Його вбив джадал, — з легкою посмішкою, наче нерозумному учневі, відказав Азіз-баба, а потім із цікавістю подивився в обличчя Талавіра. — У твоїй

голові паразит.