ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

— У вас тут дивні порядки, — усміхнувся Талавір. — Багато чого мені

незрозуміло. Кажуть, до будинку Сєрова не можна заходити. Це правда?

— Там джадал.

— А ще Гєра, його дружина, яка звідти не виходить, і мертва дочка, яку

бей носить на спині. Але її бачимо лише ми з тобою.

— Ви справді її бачите? — Бекир уважніше подивився на Повноважного.

— Як тебе зараз.

Риси хлопчика пом’якшали. Він усе ще не довіряв Талавіру, але зізнання

про мертву дочку подіяло, як ярлик. Хлопчик ним зацікавився.

— Гєрина дружина не виходить, бо страшенно змінена. Вона сидить на

другому поверсі й цілими днями витріщається у вікно. Тітка Валька казала, що

вона так робила й до Спалахів. Наче дивилася в телевізор. — Хлопець старанно, по буквах вимовив останнє слово. Талавір уже і сам не пам’ятав, що воно було, але здогадувався, що йшлося про річ до

Спалахів.

— А ти колись бачив цього джадала?

Хлопець наморщив лоба.

— Ви справді можете врятувати Чорну Корову?

«Так», — уже приготувався сказати Талавір, коли земля задрижала.

Звідкілясь долинули крики. І перш ніж Талавір зорієнтувався, звідки йшов звук, ґрунт під ногами розірвало. Його відкинуло на купу каміння. Між ним із

Бекиром пройшла тріщина. Перша думка Талавіра була про демоницю з Кара-Меркит. Невже по нього вона пролізла в Ак-Шеїх? Із розлому з тріскотом почала

вилазити довга тонка істота, схожа на змію. Гладке тіло вкривали блискучі шипи.

«Змія» на мить завмерла, наче роздумуючи, кого обрати жертвою, а потім

розвернулася до Талавіра, немов точно зрозуміла, по кого прийшла.

— Це Дерево Болю! Воно збожеволіло! — закричав Бекир. Талавір ледь

устиг ухилитися від нападу. Намацав у купі камінь і пожбурив у паросток, а

потім іще один. Паросток навіть не зауважив. Як сліпий ракоскорп, він раз у раз

стрибав на Талавіра, який щодуху відбивався.

— Спробувало моєї крові, а тепер хочеш іще? — рана від проколу шипом

Дерева Болю пекла вогнем.

Крики посилилися. Стало світліше. Тріщина пройшла по центру юрти й, вочевидь, зачепила вогнище. Вхідне запинало вже горіло. З нього вивалювалися

люди. За деякими тягнулося полум’я.

— Кинь мені вогонь! Кинь що-небудь, що горить! — закричав Талавір

Бекиру. Хлопець зреагував швидко. Вихопив якусь палицю й пожбурив Талавіру.

Світло на мить вихопило тріщину. У ній, наче в зміїному кублі, роїлися інші

пагони. Ще малі, але вже готові вистрибнути назовні. Це було коріння Дерева

Болю.— Треба кидати вогонь у провалля! — Талавір знайшов місце, де тріщина

була найвужчою. Він орудував палаючою палицею, як булавою. Поцілив у

найвищий пагін і перестрибнув на інший бік. Бекир як заведений кидав у яму все, що горіло. Коріння тривожно сіпалося, нагадуючи водорості на дні моря. Суєр

блищав у світлі полум’я. Руки хлопчика були попечені, обличчя вкривала

кіптява, але очі горіли завзяттям. Бекир радісно помахав, демонструючи, як йому

вдається боротися з нападником. І це була помилка. Найдовший пагін якийсь час

підбирався землею й вигодив момент, щоб атакувати. Корінь обвив ноги

хлопчика й потягнув до провалля. Бекир устиг схопитися за кілок, до якого

кріпилися мотузки, що додатково тримали юрту. Талавір витяг ще один кілок і

кинувся до пагона. Він бив і бив, але корінь міцно тримав хлопчика. Поряд

промайнула волохата голова Ніязі. Він обхопив Бекира, допомагаючи триматися.

За ним стала дівчинка.

— Візьміть! — закричала Чорна Корова й подала Талавіру великого

зігнутого півмісяцем ножа.

Одним ударом Талавір перерубав корінь. З обрубка полилася темна густа

рідина. Штанина на нозі хлопчика була роздерта. Шкіру заливала кров. Чорна

Корова та Ніязі відтягли його подалі від вогню і тріщини. Їх оточили закутані й

кудись повели. За спиною Талавіра затріщало. Бік юрти почав завалюватися.

Опорні жердини захиталися.

— Там дочки Тітки Вальки! — схлипнула одна із закутаних.

Біля юрти стояла відьма. Вона скидалася на величезну глиняну статую. В

очах застиг жах, а обидва роти роззявилися. З нижнього виповз довгий синій

язик. Вона дивилася на вхід і не могла зрушити з місця.

Над головою Талавіра просвистів джгут і боляче вдарив по спині. Запинало

прогнулося. Одна з опорних жердин почала падати в бік Тітки Вальки. Якщо не

втримати стіни, дах завалиться в тріщину й поховає всіх, хто залишився

всередині. Талавір підстрибнув, схопився за край мотузка й потяг на себе.

Долоні запекли.

— Тримай! Тримай, кому кажу! — закричав він відьмі.

Тітка Валька злякано обернулася, перехопила його погляд і наче

прокинулася. Випростала велику руку й зловила іншу мотузку. Їх двох було

замало, щоб стримати юрту від падіння.

«Тікай, ідіоте! — його думками заговорив манкур. — Це лише потвори. Їм

же буде краще, якщо загинуть». На якусь мить Талавір навіть хотів послухатися.

З темряви вискочив мулоголовий. Зупинився й витріщився на пожежу.

— Аслане! — прохрипів Талавір. Дим забивав легені. — Сюди!

Онук Азіза-баби закрутив головою. Нарешті побачив Талавіра.

Талавір уже не міг кричати, але лють у його очах змусила Аслана подолати

страх. Повноважний передав йому мотузку, зірвав із пояса відьми боклагу з

водою й полив собі на голову. В Аслана від здивування відвисла щелепа від