ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

«Наче я не знаю», — подумав Талавір. Манкур засвербів, але він стримався

і не торкнувся лоба. Якби манкур був і в М-14, то його б не вдалося так просто

вбити. Белокун би не дозволив.

— Я кажу не про цю гидоту, — Азіз-баба показав на манкур, — а про те, що ти підчепив на кургані.

Тепер прийшов час Талавіра витріщатися.

— Ви про що?

— Про те, що не дозволить тобі залишитися в Ак-Шеїх, — з ледь помітним

сумом відповів старий.

Талавіру захотілося здерти з нього окуляри й подивитися в очі. Може, хоча

б так він наблизиться до розуміння цієї маячні. Натомість Талавір розклав

колоду Мамая, навмисно першою поклавши карту із зображенням будинку

Сєрова, і запитав:

— Ви впізнаєте ці малюнки?

— Я знаю, про що ти, Повноважний. Це малюнки

Бога Спалахів, коли він іще був Мамаєм. Навіть крізь них я відчуваю силу.

— Ви хочете сказати, що Мамай став Богом Спалахів?

— Або завжди був, — кивнув старий.

— Ви ж розумієте, що Мамай був лише науковим керівником Станції

Старших Братів? Немає доказів, що він причетний до Спалахів.

— Докази — сіль у воді віри.

«Фанатик», — подумав Талавір. Правильно казали на Матері: найгірше, коли суєр розплавляє мозок.

— Ви все життя провели в Ак-Шеїх. Мамай приїздив сюди до чи… —

Талавір витримав паузу, — після Спалахів?

— До — ні, — хитро примружився старий.

— А після?

Манкур наче вп’явся в череп. Белокун підслуховував. А шепіт відступив, наче той, кому він належав, відійшов у дальню кімнату.

— А після він став Богом. А Бог усюди й ніде, — розвів руками старий.

— То як ви можете пояснити, що людина, яка, за вашими словами, ніколи

тут не жила, зобразила Ак-Шеїх і дім Сєрова точно такими, якими вони є в

реальності? — почав втрачати терпець Талавір.

Азіз-баба здійняв руки догори й усміхнувся, наче промовляючи:

«Недаремно ж Мамай став Богом». Талавіру схотілося його струсонути. Він що, знущається?

— Хто такий джадал? Кого Сєров ховає у своєму будинку?

Манкур запульсував із подвійною силою. Белокун шалено бажав почути

відповідь. Його емоції були такими сильними, що майже заступали прагнення

Талавіра дізнатися, як і чому помер Рябов. Белокун підштовхував до іншого

запитання.

Якщо Мамай використав Спалахи для втечі, то прагнув опинитися в

селищі, у якому народився. Половина карт із його колоди присвячена саме Ак-Шеїх. Про здібності Мамая ходили легенди, він міг із легкістю переконати

старого, що внаслідок Спалахів перетворився на надлюдину. Азіз-баба

фанатично в це увірував і надав притулок Мамаю. Що, як Рябов натрапив на

чужу таємницю? Стежив за будинком Сєрова, побачив того, кого не мав бачити, і поплатився за це життям.

— У будинку з потворним деревом Мамай? — уже зовсім тихо спитав

Талавір. — Ви не уявляєте його могутності, він може загрожувати всьому Ак-Шеїх…

Талавір очікував, що Азіз-баба буде заперечувати, але старий лише сумно

зітхнув.

— Той, хто ховається в тому будинку, загрожує всьому Кіммерику, а може, і світу. Ти метикуватий. Рябов так і не зміг поставити це запитання, хоч, я певен, він теж шукав Мамая. Але ти ж прийшов не за цим? Азіз-баба бачить у твоїх

очах інше питання.

Натомість Талавір побачив у чорних непроникних лінзах свої

відображення. Старійшина наче зазирнув йому в голову.

— Ти прийшов по Рябова.

«По Мамая», — напосідався Белокун.

— Я прийшов з’ясувати, що сталося з М-14. — Долаючи опір манкура, повільно проскреготав зубами Талавір. — А тепер думаю, що той загинув

через чужі секрети.

— М-14. Так називався Рябов? У тебе теж був якийсь номер?

Питання Азіза-баби спантеличили. У шафі, де він знайшов картку Рябова, лежали справи тих, хто потрапив під перший суєр. Тільки тепер Талавір зрозумів, що він побачив інформацію про Рябова, але не став шукати про себе. І він не мав

переконливої відповіді, чому вчинив саме так. Він же хотів дізнатися, ким був до

Спалахів. А може, найважливішим для Талавіра завжди було бажання зрозуміти, що сталося в Шейх-Елі?

— Кожен із того загону мав номер, що починався з «М». Нас відправили

шукати доктора Мамая, тож усе логічно, — більше собі, ніж старому, пояснив

Талавір. Але нічого логічного в тому не було. Старші Брати мали кодові імена, псевдо, але для цього використовували слова. Цифри — лише для піддослідних.

Азіз-баба випустив ще одне кільце диму й хмикнув.

— Дивно, що Белокун знову відправив вас шукати Мамая. І це після того, як ви ледь не загинули в Шейх-Елі.

Азіз-баба і в цьому мав рацію. І він, і М-14 тільки вийшли з тривалої коми.

Рябов був дезорієнтований. Талавір нічого про себе не пам’ятав. То чого Белокун

відправив саме їх?

— Мені шкода тебе, Повноважний. — Цього разу Азіз-баба видув дим

прямо на нього. — Тобі випав жереб, якого ти не обирав. Вибір за тебе зробили

інші. Так буває з тим, у кого забирають пам’ять. Людина без минулого, без

коріння — перекотиполе. Хто підняв, той і володар. Але жереб уже випав, —

темні скельця блиснули в бік манкура. І Талавір міг заприсягтися, що в цю мить

Белокун відступив, натомість шепіт став голоснішим, — і тепер ти мусиш

зустрітися з наслідками.

Невже Азіз-баба натякає, що він мусить зайти до будинку Сєрова?