Вугілля під жаровнею ще червоніло. Ма легенько дмухнула на нього, потім дістала із сумки в’ялене м’ясо куюна, яким розплатилися жінки Азіза-баби, поставила на стіл миску із січеним сарсазаном і витягла з печі чорну від золи
бору.
— Я тобі розказую про батька. Він був сильним і впертим. Після Спалахів, коли війна закінчилася, прагнув допомагати. Водив гуманітарні конвої. А потім
потрапив у бурю і зник у Дешті. А я осіла в Ак-Шеїх. Ти ж це теж знаєш?
— Знаю, — сказав Бекир, розламуючи гарячу бульбу. Йому було замало
інформації. — Ма, я дужче схожий на тебе чи на батька? Мабуть, на батька, бо
на тебе якось не дуже.
— Ти викапаний батько.
Ма згадала фото, сховане на дні дерев’яної скрині. Марко Дорош мав
гострі нервові риси, був блондином зі світлими очима. У Бекира ж, навпаки, були широкі вилиці та м’ясистий ніс. І вузькі темні кіммерицькі очі, яких не
було ні в неї, ні в Марка. Ма подумала про Талавіра. Так, у Бекира було більше
спільного з цим зайдою, ніж із ними. І все одно Бекир був її сином, тільки її.
— Він був Старшим Братом? Він же воював? Ти сама казала. Він би не
зміг водити гуманітарний конвой, якби не був на їхньому боці?
— Він працював в охороні на Матері Вітрів. По суті, ніколи не воював. —
Ма настільки звиклася з цією версією, що вже не сумнівалася в її істинності.
— А ти була лікаркою на Станції?
— Так. Після Спалахів Кіммерик потребував тих, хто міг надавати
допомогу. Я приїхала саме для цього.
«Напевно, саме для цього», — про себе уточнила Ма. Ця розмова
повторювалася раз у раз, і Ма чекала на наступне запитання.
— А ти знала, що Старші Брати використовують засолених для
експериментів?
— Я почула про це вже в Дешті. Старші Брати казали, що таким чином
намагаються допомогти місцевим знайти ліки від суєру. Вони завжди брехали.
— Але Чорну Корову вб’ють не Старші Брати, а всі ми!
У звичному вечірньому ритуалі з’явилася несподіванка. Ось насправді до
чого вів Бекир. Він подружився зі священною жертвою. Але він мусив прийняти
реальність.
— Бекире, ти пройшов обряд засівання кров’ю. За мірками Дешту ти
дорослий. Мусиш розуміти. Андир-Шопай — звичай цього місця. Вони бояться, вони думають, що так себе захистять. — Вона знала, про що він думав, але не
могла допомогти Чорній Корові. Колись він зрозуміє. Головне — його безпека.
— Не прив’язуйся до цієї дівчинки. Ми все одно звідси підемо.
— Батько б не тікав. Він би зміг її захистити.
Ма відвернулася, порахувала до десяти, гамуючи гнів, і з гуркотом
висипала недоїдки у відро для куюни.
— Дешт жорстокий. Ми маємо лише одне одного.
Бекир обурено грюкнув горням, демонструючи,
пошкандибав до підвалу. Ма допомогла спуститися. Набитий водоростями
матрац лежав у кутку, заваленому непотребом із Дешту. Тут були зламані
керамічні фігурки, пластикові солдатики, голова колись прекрасної ляльки, блискучі залізні деталі, розбите радіо та інший мотлох — усе це Бекир зібрав із
раннього дитинства. Особливо багато було зображень рослин. Бекир ними марив
і, попри відсутність книг із ботаніки, міг легко перелічити, що росло в Дешті до
Спалахів.
Ма підняла з купи й покрутила в руках «Сказання генерала Григоренка».
За легендою, слова належали засновнику Армії потвор, яка й після Спалахів
продовжувала воювати зі Старшими Братами. Армія потвор була ідеалом для
хлопчиків, що мріяли втекти і приєднатися до їх лав. Завжди, коли вона про це
думала, то тихо раділа, що Бекир не може залишити Ак-Шеїх.
У цій книжці генерал оповідав про те, як після Спалахів йому явився Бог
Спалахів і наказав створити Армію потвор. «Сказання» нещадно винищувалися
Старшими Братами, а проте були чи не в кожній юрті. Книгу заборонили
насамперед через те, що генерал Григоренко написав про доктора Мамая із
Матері Вітрів. Наче доктор пожертвував своїм тілом, щоб розбудити Бога. Але
Ма чула й іншу версію: Бог уже перебував у тілі Мамая, а Золота Колиска, священний артефакт Кіммерику, подарунок богині Діви, його випустила, розбудила. Обидві версії — де доктор Мамай був жертвою та пророком — Ма
вважала абсурдними. Люди хотіли пояснити те, що сталося з Кіммериком, і
знайшли для цього зручну казку.
— Це дав Азіз-баба? Ти ж розумієш, що це лише релігійна маячня? Ще
один спосіб утекти від реальності. І це теж, — Ма показала на фотографії
Кіммерику до Спалахів; їх теж, без сумніву, дав старійшина. — Мені не
подобається, що старий забиває тобі голову історіями про минуле. Того, що
сталося, не змінити. Чіплятися за минуле — це тупцювати на місці.
— Так, я знаю, краще втекти й усе забути, — відмахнувся Бекир уже без
усілякого бажання сперечатися. Ма допомогла йому вкластися. Її огорнула хвиля
ніжності. Попри всі ритуали засівання Дешту і щоденні суперечки вона досі
бачила перед собою хлопчика, для неї він завжди буде дитиною.
— Ма, — обізвався Бекир, коли вона вже подумала, що він засинає. — А
може, і батько нас просто забув? Ти ж сама казала, що не бачила його тіла. Що
тобі просто повідомили, що він зник?
— Це сталося тринадцять років тому, ще до твого народження. У Дешті це
дорівнює смерті.
— А якби ти його знову побачила — зміненого, не схожого на себе? Аби