ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

— Хто знає, а раптом тобі вдасться з ними впоратися. Азіз-баба живе довго, але досі готовий повірити в казки.

Останні слова Талавір ледь розчув. Шепіт у вухах посилився. Манкур наче

боровся з ним за контроль над свідомістю. Голова готова була розвалитися. Він

пропустив момент, коли знадвору долинули стукіт барабанів та спів. Юрта

захилиталася. Талавір відчув удар у спину, наче за стіною хтось оступився і

врізався в тонку перегородку. Долинув веселий гамір. Завіси на дверях

заколихалися, і до юрти ввалився гурт на чолі з дворовою відьмою.

Оп, оп, Андир-Шопай,

О, Боже Спалаху, дощу нам дай,

Справжньої водиці,

А не твоєї кровиці.

Величезна жінка співала та здригалася в такт співу, хламида розходилася

хвилями, на пухких руках тряслося сало. За нею крокували три жінки із

закритими обличчями. З живота кожної тяглася кишка. Вони з’єднувалися в

кошику, що його несла найвища.

У дерев’яну ляльку граємо, граємо,

У Бога Спалахів дощу вимагаємо.

Оп, оп, Андир-Шопай,

Де ховаєшся, Мамай?

У центрі галасливого кола йшла дівчинка років тринадцяти. Живі темні очі.

Розпущене волосся прикрашав вінок із білих паперових квітів, на тонкому тільці

бовталася пряма світла сукня. Наче за наказом, жінки з аіле Азіза-баби

розставили горщики й тарілки на підготовлених столиках. Талавіра відтіснили

від старійшини, і він опинився біля двох хлопців. Один був дуже засоленим і

нагадував степове лисеня. Інший зовсім не мав волосся, окрім брів і вій над

темними очима. Брудна затягана майка давала роздивитися худе й водночас

цілком незмінене тіло. На хлопчикові були штани з роздутими кишенями. І в

кожній, судячи з напнутої тканини, щось лежало. «Достоту, як у поясній сумці

лікарки», — подумав Талавір. Шумовиння трохи відпустило, і йому вдалося

почути край розмови дітей.

— Кажуть, Армія потвор гуртується біля стіни, — виголосив змінений. Він

тримав у тонких лапоручках горщик із чимось схожим на мед і з кожною фразою

торкався його довгим язиком. — Шейтан казав, що вони напали на гуманітарний

конвой біля Гизльова, а в Ак-Мечеті вбили офіційного бея. А Тітка Фат чула, як

Тітка Валька казала, що в Дешті неспокійно. Бурі поводяться дивно. А ще

сьогодні Аслан побачив, що Дерево Болю посунулося у своєму колі. Думаєш, бреше? — Хлопчик степове лисеня злякано глянув на друга й, не дочекавшись

відповіді, додав: — Добре, що ми далеко, добре, що в нас Андир-Шопай. Он

Тітка Валька навіть дочок привела. Бог Спалахів нас захистить.

— Її ж з’їдять, — обурено прошепотів незмінений хлопчик, зловив погляд

Талавіра і ткнув друга в бік.

Засолений, схожий на степове лисеня, злякано кліпнув і зайшовся кашлем, який перейшов у хрип. Якась із закутаних жінок занепокоєно підхопила

хлопчика й витягла з юрти.

— З ним усе буде добре? — запитав Талавір у незміненого.

— Коли хоче, Ніязі може кашляти до безкінечності.

Талавір із розумінням усміхнувся, спостерігаючи, як хлопчик знову

прикипів поглядом до заквітчаної в центрі юрти.

— Радіють, наче перед ними не дівчинка, а святкове ягня з чорносливом.

— Ягня з чорносливом?

— Я читав, що була така святкова страва. До Спалахів. Я Талавір, а ти?

— Бекир.

— Син лікарки?

Хлопчик із недовірою кивнув. Талавір подумав, що вони зовсім не схожі.

— Дівчинка не боїться того, що з нею зроблять? — Талавір кивнув на

розпашілу Чорну Корову.

— Думає, що з нею нічого не станеться, — гірко проказав хлопчик.

— Ти ж місцевий. Як гадаєш, її можливо врятувати?

В очах Бекира з’явилися зацікавлення і здивування, наче він не очікував

почути таке від Старшого Брата. Жінки заспівали ще голосніше. Людей було

забагато навіть для просторої юрти Азіза-баби. Стіни заходили ходором. Подоли

спідниць майоріли перед очима. Босі п’яти, ратиці, кістяні ступні підіймали з

підлоги пил. Темп пісні зростав. Закутані щодуху били в долоні, задаючи ритм.

Хлопчика притиснули до стіни. Талавір побачив, як той нервово затамував подих.

— Може, договоримо надворі?

Йому й самому забракло повітря.

Від єдиного проходу їх відділяли десятки тіл. Талавір відгорнув килим

позаду себе, намацав цупку тканину й спитав у хлопця, перекрикуючи гамір:

— Є чим розрізати?

Бекир порився в кишенях і витяг складаного ножа. Кількома сильними

ударами Талавір розпоров стіну. Вони вивалилися на повітря. Нічого солодшого

Талавір не відчував із часів польоту на Птероксі.

— Ти як?

— Нормально, — сказав Бекир. — А от у вас якийсь нездоровий вигляд. —

Бекир витягнув із кишені маленьку пляшку та простягнув Повноважному.

Талавір жадібно накинувся на воду.

— Ви раніше не жили в Дешті, — мовив Бекир, ховаючи пляшку. — Чужої

води можна пити не більше, ніж чотири ковтки.

— Як сторони світу?

— У Дешті напрямок не має значення. Азіз-баба каже, що чотири ковтки

символізують чотири перші промені, які випустив Бог Спалахів, щоб зруйнувати

цей світ.

— Не сумніваюся, що ти його найкращий учень. І, мабуть, усе про всіх

знаєш?Бекирстенув плечиманазнакзгоди.

— І, мабуть, ви ходили подивитися на тіло Рябова, коли того знайшли

після бурі?

— Усі ходили. — Бекир глибше втягнув голову в плечі.

Талавір зрозумів, що той недоговорює. «Захищає Азіза-бабу? Чи Ма?» —

наздогнала підступна думка.