a03dd1912f991b3591e5d6c83e0c38cc

ється ціла веремія. Тато лягає у ліжко, мама не підпускає

нас до нього, щоб не заразилися, й телефонує до лікарні.

— Конституція гарантує нам право на медичну допомогу! — гово-

рить вона нам.

— Мамо, а правда, що здорові платять за хворих? — питає Романа.

— Правда. А звідки ви про це знаєте?

— Нам дідусь розповів. Він сказав, що ті, хто працює, платять за

безробітних. А значить здорові — за хворих.

— Правильно. Поки людина здорова, вона платить гроші до спеці-

ального фонду, який покриває витрати на лікування хворих.

— А ще дідусь сказав, що людина та її життя є найвищою цінністю

нашої держави.

— Точно. Це третя стаття Конституції. А інші статті говорять про

те, як це забезпечується. Наприклад, медицина. Зрозуміло, що хвора

людина не може бути цінністю.

— Це я не можу бути цінністю? — обурюється тато.

Мама сміється:

— Ти у нас найвища цінність незалежно від хвороб. Але краще

мати здорову цінність, ніж хвору, правильно, діти?

— Так, — киваємо ми.

— Але здоров’я людини важливо не лише відновлювати, але й

оберігати. Правильно?

— Це щоб багато морозива не їли? — питає Марко.

— І це теж. Але головне — те, чим ми дихаємо, яку воду п’ємо, які

продукти їмо. Тому Конституція гарантує нам право на чисте довкілля та

забороняє приховувати інформацію про якісь небезпеки для здоров’я.

— А хіба таке можливо? — дивуємося ми разом. — Як це можна

приховати інформацію про небезпеку?

— Не можна, звісно, бо закон забороняє. Але можливо. От коли

ваш дідусь був іще молодим, на Чорнобильській атомній станції стався

вибух, і радіоактивна хмара полетіла на Київ.

— Нам у школі розповідали, — одразу пригадує Марко.

— Це чудово. Але тоді при владі у нас були комуністи, які вирі-

шили не розповідати людям про небезпеку. Тому довго приховували

інформацію про вибух, брехали, применшували показники.

30

— Навіщо? — Романа щиро здивована.

— Вони хотіли зробити вигляд, що все добре. А в результаті тисячі

людей опромінилися та захворіли.

— Я не розумію, — каже Марко. — Чому не можна було сказати

усім про аварію?

— Тому що влада боялася, що постраждає авторитет комуністич-

ної партії.

— А люди?

— Для комуністів люди не були головним, вони могли пожертву-

вати людьми заради політичних цілей.

— Тому в нас комуністи заборонені? — здогадується Романа.

— Саме так. І в Конституції написано, що відомості про стан

довкілля, про якість води та харчових продуктів не може бути секрет-

ною. Кожен з нас має право знати про небезпеку для здоров’я та життя.

Адже у нас головною цінністю є людина, а не політичні теорії, як

колись у Радянському Союзі.

31

Наша мама любить співати. Коли щось робить на кухні, її

завжди чутно.

— Ой, із тої криниченьки орли воду п’ють

А вже тую дівчиноньку до шлюбу ведуть.

Ой, жаль не поможе, любив дівчину гожу,Кохав дівчину милу, кохав, та не взяв…

Романа не витримала:

— Мамо, що ти там таке співаєш? Допотопне.

— А що не так? — здивувалася мама.

— А те, що до шлюбу вже давно нікого не ведуть.

— Правильно. А знаєш чому?

— Чому?

— Тому що Конституція забороняє. Там написано просто й зро-

зуміло: шлюб будується на вільній згоді жінки та чоловіка. Тому ніхто

нікого примусити не може.

Романа зіщулилася:

— То що, у нашій Конституції геть про все написано?

— Звісно. На те вона й Конституція.

— І про нашу родину написано?

— Аякже.

— І що там написано?

— Те, що нашу родину, ваше дитинство, наше з татом батьківство

охороняє держава.

— А ще що написано?

— Що чоловік і жінка рівноправні.

— А чому тоді ти на кухні їсти готуєш?

Мама глянула здивовано:

— А хіба кухня — це покарання? Я вмію і люблю готувати, тато —

ні. От ми й домовилися, що кожен буде робити те, до чого більше ле-

жить серце. Родина — справа добровільна, тому й будують її так, щоб

кожному було зручно.

32

— А про дітей?

— Про дітей теж написано.

Що всі діти рівні, хоч би хлопці,

а хоч дівчата, хоч би старші, хоч

молодші — усі мають однакові

права.

Романа красномовно поди-

вилася на Марка.

— А хіба я проти? — знизав

плечима той.

— Що батьки повинні

виховувати дітей до повноліття,

а діти, відповідно, повинні допо-

магати батькам, коли ті стануть

старими.

— Це так, як ми допомагає-

мо дідусеві та бабусі? — уточнив

Марко.

— Правильно. Ну і що ваш

обов’язок — учитися. А держава

повинна вас навчати. Ви, до речі,

уроки зробили?

— Ну, знову ці уроки! —

обурилися Марко з Романою,

але все одно сіли вчитися.

Бо з Конституцією не

посперечаєшся.

33

Наша бабуся — вчителька. Тому щороку 9 листопада пише

радіодиктант. Та ще й нас примушує.

— Бабусю, навіщо тобі диктанти, невже ти не знаєш

правил? — здивувався якось Марко.

— Ну, знаєш, правила — це не табличка множення. Їх треба постійно

повторювати. Це як у спорті. От, наприклад, чемпіон світу з боксу вміє

битися?

— Звісно, він же чемпіон.

— То хіба йому не треба тренуватися?

— Треба, — погодився Марко.

— Отож сідаймо разом і пишімо.

Бабуся зробила радіо голосніше і сіла до столу біля нас. Ми разом