a03dd1912f991b3591e5d6c83e0c38cc

— Ми обираємо президента?

— Так. Обираємо президента і Верховну Раду. Кожен громадянин

після 18 років має право голосу. І кожен голос однаковий — що мій, що

тата, що президента, що пенсіонера.

— А можна не ходити на вибори? — поцікавився Марко.

— Можна. Але тоді не жалійся, коли щось не так. Або ти сам вирі-

шуєш свою долю, або її вирішують інші.

— А що таке фальсифікації, про які весь час говорять?

— Фальсифікації — це намагання перекрутити результати голосу-

вання. Наприклад, примусити людей голосувати за себе.

— Ну як же їх можна примусити?

— Дуже просто. Наприклад, директор заводу хоче стати депута-

том, і тому дає наказ своїм робітникам голосувати за нього.

— А інакше він їх звільнить? — жахнулася Романа.

— І що ж їм робити? — розгубився Марко.

— Саме тому в Конституції написано, що голосування відбувається

таємно. Ви ж були з нами на виборчій дільниці, бачили кабінки для

голосування? Вони зроблені для того, щоб ніхто не знав, як ти прого-

лосував. Заборонено фотографувати свій бюлетень і показувати

іншим. Твій голос — твоя справа.

42

— Ну а якщо директор запитає, за кого проголосував, то що, треба йому брехати? — не здавалася Романа. — Брехати не гарно.

— Директор не має права запитувати про це, бо голосування

таємне. Так сказано у Конституції. А крім того там сказано, що вибори

є вільними, і жоден директор, поліціант чи навіть президент не може

нам казати, за кого треба віддати голос.

— Але ж по телевізору весь час агітують.

— Агітувати можна, але давати розпорядження — ні. От ви виро-

стете і прийдете до мене із запитанням: за кого нам проголосувати?

— І що ти скажеш? — запитав Марко.

— Я скажу, що треба думати власним розумом, читати програми

кандидатів, ставити їм питання. Звісно, я можу вас агітувати за якогось

із них, але наказувати — ні, навіть попри те, що діти мають слухатися

батьків.

— Неслухняні виборці, — засміялася Романа.

— Неслухняні виборці — фундамент демократії.

43

Ми вирішили обрати тата президентом. Ну, звісно, поки не

всієї України, а тільки нашої родини. Спочатку Романа

запропонувала маму, але мама занадто заклопотана, їй не

до президентства. А от тато — інша справа, бо робота програмістом

не вимагає стільки нервів.

Проголосували ми точно за Конституцією — таємно і вільно, бюлетені кинули у коробку з-під взуття.

— Не піддивляйся! — образилася Романа, коли Марко спробував

зазирнути до її бюлетеня. — Ти порушуєш таємницю голосування!

Але коли порахували результати, виявилося, що обидва голоси

отримав тато. Так що тато віднині наш президент.

— Тату! Ти будеш президентом! — одразу побігли ми до нього.

— Я? Президентом? — здивувався тато.

— Так! Президентом нашої родини. Осьо і вибори вже відбулися, —

Романа показала бюлетені з позначкою навпроти слова «тато».

Тато посміхнувся:

— Ну гаразд, президентом, то президентом. А що я маю робити?

Ми розгубилися і подивилися одне на одного.

— Ти — виконавча влада! — згадала Романа.

— І що з того? — знизав плечима тато. — Що мені робити?

— Не знаю, — Романа розгубилася.

— А хто знає?

— Я! — раптом підняв руку Марко. — Точніше, я не знаю, але знаю, де подивитися.

— І де ж? — уточнив тато.

— У Конституції. Там має бути написано.

— Молодець, — тато поплескав Марка по плечу. — А ти маєш у

себе Конституцію?

— Ні, — розгубився той.

Але на допомогу прийшла Романа.

— Кожен має право знати закони. Значить Конституція повинна

бути в інтернеті!

— Супер-молодець! — похвалив тато.

44

І справді, Конституція там

знайшлася дуже легко.

— Так, шукаємо розділ

«Президент», — схилився тато

до монітора. — Є. Отже, читайте,

що я повинен робити?

— Представляти державу,

тобто країну, — одразу сказав

Марко.

— Президент є верховним

головнокомандувачем, — зазир-

нула Романа у кінець розділу.

— Вести міжнародні відно-

сини, — підказав тато.

— Ну і багато всякого

іншого, — зітхнув Марко. —

Призначати, звільняти… А, осьо.

Керувати Радою національної

безпеки і оборони.

— А хіба я все це зможу? —

здивувався тато.

— Зможеш, татусю. Ми в

тебе віримо, — заспокоїла його

Романа.

45

А бабусю ми вирішили обрати головою Верховної Ради. Бо

вона все життя працювала вчителькою і звикла керувати

класом, навіть якщо там є неслухняні учні. Значить і

Верховною Радою зможе керувати.

Бабуся здивувалася:

— Та хіба я впораюся?

— Звісно! — заспокоїла її Романа. — Ти ж учнями скільки років

керувала, значить і депутатами зможеш.

— Навіть найнеслухнянішими, — додав Марко.

— Ну, тоді добре, — посміхнулася бабуся. — Буду головою. Що

треба робити?

— Давати депутатам слово і оголошувати голосування. Я по теле-

візору бачила, — одразу сказала Романа.

— А потім? — уточнила бабуся.

— Не знаю, — Романа знизала плечима.

— Верховна Рада приймає закони, — прийшов на допомогу

Марко. — Так у Конституції написано.

— У Конституції? Тоді це серйозно. А як це відбувається, ви колись

бачили?

— Бачили, — кивнула Романа.

— Тільки нічого не зрозуміли, — зізнався Марко.

— Тоді слухайте. Депутати складають проекти законів, потім їх