Вигнання в рай (СИ)

- А дал те, що я знову повторюю, що в нас тут не Кив, заводити всляк там нтрижки з першою лпшою, яка потрапила пд руку, двчиною у нас не прийнято, як це прийнято там у вас серед ваших мських жевжикв, почекай, - пдняв заперечливо руку Микола, щоб перепинити готового було вставити слово спврозмовника. - Почекай. Я бачу, ти, взагал то, нормальний хлопець, тому й розмовляю з тобою нормально. Отже, - вн прискпливо подивився Сергв прямо в оч, пдбираючи слова. - Одне слово, навть в думц соб не покладай задурювати голову Оксан вслякими там вашими мськими штучками. якщо, не дай Бог, ти чимось образиш Оксану... - вн знову зробив вагому паузу. - То навть не надйся на те, що ти тут мене перемг у цй нашй хлопчачй бйц - яким чином тоб вддячити я придумаю, покарати я тебе зумю, в цьому ти, я думаю, не сумнвашся?

- Зовсм не сумнваюсь, - спокйно вдповв Сергй. - Просто, виходячи з того принципу, про який ти щойно згадав, що тут вс все знають, але нхто нчого не говорив, я знаю також про те, що у вас з Оксаною все вже давно в минулому, ти взагал вже одружився, й одружився довол щасливо, чекаш на дитину...

- Це не ма значення, - не дав йому розвинути думку Микола, - Оксана мен, як сестра, вона тут всм, всьому селу, як сестра, - переконував вн Сергя, хоча в його очах все ще палахкотв вогник, який видавав правду про те, що принаймн для самого Миколи Оксана все ще й зараз була - дещо бльше, анж просто сестра. - Так що май на уваз, що тут тоб кожен за Оксану... - зробив вн жест, який не залишав жодно над тому, хто б наважився образити Оксану.

- Я все прекрасно розумю, - спокйно вдповв Сергй, - але вся справа поляга в тому, що я зовсм не проти такого стану справ, який ти тут, Миколо намалював. Я зовсм не ворог н тоб, н кому завгодно з твох односельцв. Тим паче я не ворог Оксан. Можу сказати лише одне, - подивився й соб пильно в оч свому спврозмовнику Сергй, - я сам вдрву голову кожному, хто наважиться сказати погане слово про Оксану, чи про односельцв.

- Добре, - тепер уже спокйно сказав Микола , трохи подумавши, повльно подав свою могутню руку Сергв, вони потисли один одному руки тепер вже спокйно й мирно. - Добре, - повторив Микола на закнчення, повернувся й тихо пшов соб.

Ось воно, виявляться як! Нарешт Сергв стала зрозумлою та ворожсть, навть агресивнсть, з якою Микола зустрв його. Виявляться, знаменита сльська чутка вже встигла якимось побитом пов"язати Сергя з Оксаною. доля правди в словах Миколи таки була - Сергй, вихований в дус сучасно мсько фривольност щодо взамин статей, навть припустити не мг, що й те, що вдбувалось помж ним та Оксаною можна квалфкувати, як "взамини"! Оце так! Виявляться, мсцева спльнота бачить таки все наскрзь, село, як кажуть, дивиться в корнь. Виявляться, мсцев бабус якимось там шостим чи десятим почуттям вже вдчули у взаминах Сергя з Оксано те, що навть сам вони, Сергй з Оксаною, ще не вдчували. А може вже й вдчували, лише не ззнавались, не хотли ззнаватись сам соб. легенда про хн взамини вже ширилась селом, жила, раз Микола вже так нервував.

- Ти вже й з Миколою встиг побалакати, як я бачу, - пдйшла до Сергя Оксана, - маю надю, розмова ваша не стала продовженням вашого рукопашного подинку.

- Та що ти, Микола, взагал то, дуже виважена людина. Ми цлком порозумлись , думаю, будемо з ним прекрасними друзями. Принаймн, це виплива з нашо останньо розмови.

- Буду дуже рада, якщо все станеться саме так, - щиро ззналась Оксана. - А тепер, думаю, мабуть, нам вже нчого не заважа здйснити нашу омряну подорож селом Веселим. Прошу.

Вони рушили в напрямку величного пагорба. Зйшли на цей пагорб, який панував над всю мсциною. Було прекрасно видно звдси й мпровзований козацький табр, який вони щойно покинули. З ншого ж боку перед ними прослалось величезне село Веселе, яке одним свом боком прилягало до Днпра, що розкинувся в усй свой велич аж до самого обрю.

- " лани широкопол, Днпро, круч було видно, було чути, як реве ревучий", - продекламував Сергй знаменит Шевченков слова, розкинувши врзнобч руки й пдставляючи обличчя пд подуви втру, що тут, на белебн, був рвучкий та сильний.

- Так, так.. "Поховайте, та вставайте", - додала й соб Оксана, - оце, мабуть, найсуттвший заповт Кобзаря, який сам показав приклад, як це, повстати на повен зрст посеред пустел пануючого рабства свавол. Глас волаючого в пустел, - задумливо промовила вона. - Але ж один в пол - вон, якщо вн - Шевченко.

- Авжеж, - погодився Сергй, - завдяки йому те, що оце розкинулось перед нами - вже не пустеля, не зважаючи навть на все, що сталося з Украною псля того, як Шевченко вдйшов у вчнсть, залишившись водночас з нами назавжди.

- А як його шельмували при житт, - в голос Оксани вдчутн стали нотки щирого спвчуття, - вс ц сторожов пси мпер, охоронц дино й неподльно.