Вигнання в рай (СИ)

Розмова небавом захопила х, розширюючи сво русло, розпросторюючи течю роздумв. Сергй зрозумв, що величезна купа книг в осел отця Михайла - це не просто велика кльксть, це кльксть, що згдно з канонами далектики перейшла в яксть. Здавалося, не було тако галуз гумантарних знань, в якй Михайло Архипович не був би обзнаний. Та й Оксана не пасла заднх - спокйно й переконливо вона могла висловити свою думку, зовсм не поверхову, на яку завгодно тему, яка, здавалось би, й зовсм не мала някого стосунку до релг. Менше за все цей священик та його донька були схож на вузьколобих клерикалв, що фанатично прославляють якусь одну дею, проклинаючи все нше. Вони щиро були вдкрит для обговорення яких завгодно питань, готов були доврливо й спвчутливо вислухати яку завгодно, навть ворожу думку, бльше того, йшлося на те, що якраз ворожу думку, вони й готов були вислухати з найбльшою любов"ю й спвчуттям, щоб глибше зрозумти й переконати в хибност. Мабуть, це й була та сама любов, яку проповдував сус Христос, та сама любов, яка - Бог, подумалося Сергв. коли вн бачив отак батька з донькою поряд, коли голвка лежала на батьковому плеч, Сергй все бльше й бльше переконувався в тому, наскльки вони таки схож - батько й донька, адже на перший погляд, не зважаючи на деяк поверхов спльн риси, вони все ж досить таки вдрзнялись: батько - з видовженим обличчям, якому ще бльшо продовгуватост надавало довге русе волосся й пдстрижена бордка з вдчутними вкрапленнями сивини; з тонкими рисами, як наче спрозорювали обличчя, створюючи враження, що це обличчя належить людин, дух яко перемг плоть, так що плоть ставала вже обтяжливою для цього духу; донька - з бльш округлим, хоча теж дещо видовженим обличчям, але риси якого, будучи теж досить правильними й тонкими, все ж свдчили про деальну гармоню духу й тла, як доповнюючи одне одного, буяли довершеною досконалстю. Але коли вони отак сидли поруч, схилившись одне до одного, вислуховували чуж думки, висловлювали сво, вони взагал здавались одним цлим - лагдна доброзичливсть, неупередженсть н до чого й н до кого, щире спвчуття, що звучали в кожному слов, так що навть хн голоси, хоча й були один двочим, а нший чоловчим, здавалися схожими, головне - оч, ц чист, ясн, глибок оч, що випромнювали всепереможну силу х внутршнього свтла, оч, котрими, як Сергв нод здавалося, на нього дивився сам сус Христос, так що Сергв, як конописцю, видалася заманливою думка, запам"ятати ц обличчя для прикладу при написанн ликв святих, хоча, можливо, така думка й межувала з деяким святотатством.

Неочкуваною була й поведнка Горпини Степанвни - взагал не вдзначаючись, як Сергй устиг помтити, мовчазнстю, пд час гостини в отця Михайла, вона майже не проронила жодного слова, вона мовчки сидла, поглинаючи блаженним, захопленим поглядом свох незрвнянних улюблених панотця його доньку, вона всм свом ством всотувала кожне хн слово, можливо, нод й не розумючи його смислу, але свято врячи в дино можливу правильнсть слв, як виходили з цих уст.

Допивши чай, Сергй пдввся й пдйшов до книжно шафи. Оглядаючи корнц фолантв, вн ще раз переконався в рзнобчност й широт панотцевих зацкавлень. Особливо ж його вразила широта тих флософських набуткв людства, якими цкавився Михайло Архипович: античн мудрец, середньовчна апологетика й патристика, хоча авторами й були не лише православн, але й католики, та, врешт, й матералсти вкуп з марксистами - все це ще якось можна було зрозумти, але - Нцше? А тим бльше - Фрейд?!. Це якось зовсм уже не вкладалося в голов, не трималося купи.

- Вибачте, отче, - не змг утриматися вд питання Сергй, - мен просто дуже цкаво, якщо це вас, звсна рч, не образить, чому - Нцше? Чому - Фрейд? Невже це справд вас цкавить? Чим?