Вигнання в рай (СИ)

Сергй окинув оком подвр"я. Все було чисто, впорядковано, подвр"я викладене плиткою, колодязь, красивий цегляний будинок пд черепицею, бльший, звичайно, за будинок баби Горпини, але не на стльки, щоб можна було з ц рзниц зробити висновок про велику вдмннсть у соцальному становищ господарв. А от з господарських будвель - лише льох та помрний сарай, що колись, видно, слугував за прихисток домашнй худоб, а тепер був перероблений на гараж.

- Добрий день, - раптом привернув увагу Сергя мелодйний двочий голос. - А я чую, наче яксь голоси у двор, думаю, чи гост яксь у нас.

Сергй повернув голову на цей голос. з-за будинку виходила двчина в синьо-зеленому спортивному костюм, який, облягаючи молоде тло, пдкреслював надзвичайну красу доладно, наче виточено фгури. Була це двчина досить високого зросту, не набагато нижча вд Сергя, з русим волоссям, заплетеним у косу, скручену на потилиц. Особливо ж Сергя вразила та невимушена природна гднсть постави, з якою вона, привтавшись, спокйно наближалась до гостей. Навть н, мабуть, гднсть - це, можливо, й не зовсм те слово, адже воно передбача якусь гордсть, можливо, навть гординю, а в двчин не було навть натяку на щось подбне до гордин, як не було й натяку на щось подбне до запобгання перед гостями. Вона просто була сама собою. Вона просто й невимушено наближалась до Сергя ходою, якй позаздрила б якого завгодно рангу модель, вимуштрувана довголтньою подумною наукою.

- Добрий день, - вдповв Сергй на привтання. - Хоча, день вже, можна сказати, закнчуться, вже можна б сказати "добрий вечр", - вн придивився поближче до двчини.

Та вона була справжньою красунею, придивившись, виршив Сергй. Але вдзначалась двчина не тю показною агресивною красою строкато розмальованих облич на рекламних свтлинах - краса не вдразу кидалася в оч, на перший погляд нби то нчого особливого, звичайне, хоча й привабливе обличчя: гарний, трохи видовжений овал цього обличчя вдзначався незвичним для жнки вольовим пдборддям, яке втм, нтрохи не псувало загального враження, адже в усьому ншому обличчя було сама жночнсть - красиво окреслений, хоча й дещо кирпатенький нс, пухкеньк губи, красивий вигин чорних брв, головне - оч, прекрасн велик син оч. Велик син й глибок, дуже глибок оч. Так глибок, що той, хто наважився б прнути в них у спроб дошукатися х дна, навряд чи змг би випрнути - оце вдчуття чогось незбагненного, а значить небезпечного, опанувало Сергя при погляд на оч, так що вн навть поспшив вдвести свй погляд, але вдразу ж знову повернувся поглядом до очей, не в змоз опиратися якйсь чарвнй непереборнй сил. Адже саме оч, випромнюючи глибинну силу якось потойбчно сутност, й надавали цьому двочому обличчю, здавалося б звичайному, незвичайно довершено гармонйност.

- А це моя донечка, Оксана, - лагдно взяв двчину за руку, а потм, обйнявши , нжно пригорнув до себе отець Михайло. - А оце, Оксано, той самий художник, хоча ти й кажеш, що правильно - не художник, а маляр, що прихав до нас з Кива розписувати наш новозбудований храм. Сергй Михайлович Богданенко.

- Дуже примно познайомитися, - простягнув руку для знайомства Сергй.

- Вибачте будь ласка, але потиснути вашу руку я зараз не наважуся, адже я щойно з городу, - вона показала сво забруднен руки, одночасно намагаючись обтерти присохлу до пальцв землю, н трохи при цьому не знтившись.

- Так, так, Оксанка допомага мен впоратися з городом, доки я мотаюсь у справах пастви, - лагдно поглянув Михайло Архипович на свою доню.

- То проходьте до господи, будь ласка, - запросила гостей Оксана, - проходьте, а я затим помию руки та пригощу вас чам. Проходьте, проходьте.

4.

Вс зайшли через крильце сни, як були одночасно кухнею, в передпокй, де Михайло Архипович запропонував гостям ссти за невеликий стл, сам св поряд з ними. Оксана ж залишилася в кухн готувати чай.

Сергй тим часом окинув поглядом господу панотця. Т ж сам кони, т ж сам свтлини рдних близьких, як в хат баби Горпини, але все тут було опоряджено набагато стараннше вишуканше - це можна було назвати вроремонтом: красив шпалери на стнах, пдвсна стеля, красив люстри, вро вимикач, кони й свтлини красиво по-сучасному оправлен, на вкнах жалюз, через вдчинен двер в залу Сергй побачив великий сучасний телевзор, комп"ютер, але найголовншою ознакою осел панотця Михайла були все ж книги, книги стояли в красивй книжнй шаф, стояли на пдвсних полицях, як були розмщен в кожному придатному для цього мсц, книги лежали на столах, на стльцях, вдкрит на потрбнй сторнц, закрит, в яких виднлися закладки... Одне слово, Сергй зрозумв, що книги були пристрастю отця Михайла, хоча пристраст не повинн бути притаманними служителям Бога, книги - пристрасть, котру все ж таки можна пробачити навть священников, виршив вн.

- Непогано тут у вас, панотче, - порушив Сергй мовчанку, - все опоряджено з смаком. Гарно у вас.