Вигнання в рай (СИ)

- Та це все, знову ж таки наша громада, - пояснив Михайло Архипович. - Громада у нас чималенька, от кажуть, що ми , мовляв, хба не зможемо утримувати нашого заступника перед Богом, це мо прихожани, вибачаюсь, про мене так говорять, - трохи соромливий вираз з"явився на його обличч. - Так от говорять мо прихожани, що, мовляв, нам перед Богом буде соромно, якщо житло нашого священика не буде гдно опоряджено, та й взагал, якщо його побут не буде налагоджено належним чином. скльки я не пояснював м, що Богу, взагал то, байдуже до того, як шпалери в мох кмнатах, Бога цкавлять зовсм нш реч - все одно вони таки зробили по-свому. Та, врешт, якщо громад так вже примно бачити домвку свого священика саме такою, то нехай вже буде так, великого грха я в цьому не бачу. Та й домвкою цю, зрештою, користуться кожен з наших односельцв не менше, нж я сам, тут ми збирамося, виршумо наш питання, моя оселя завжди вдкрита для кожного односельця, от хоча б комп"ютер, - панотець показав у бк розташованого в зал приладу, який Сергй вже примтив ранше, - став у пригод вже не раз не одному з сельчан. А було це так - приходжу якось я вже ввечер додому, заходжу в хату, а там стоть оце чудо цивлзац. Що робити? Довелося опановувати вс премудрост володння цим чудом, як доводилося перед цим оволодвати автомоблем. Хоча я й нин не такий вже великий спецалст щодо комп"ютера, тут бльше тямить моя Оксана, але я теж дещо можу, а взагал, як я казав, все село користуться цим дивом технки. Отак, власне вся оця благодать у мой осел й з"явилася: приходжу додому ввечер, дивлюся - нов шпалери на стнах, приходжу ншим разом - люстри красив висять, а оце нещодавно прийшов, дивлюся - новий холодильник стоть на кухн.

- Вибачте, отче, - не втримався Сергй вд питання, - а як це, ви говорите, що приходите додому, а тут вже стоть холодильник, чи комп"ютер, чи ще щось зроблено, ви що свй дм не замикате?

- Та була б моя воля, - усмхнувся вн, - я б нзащо не замикав, на все, як кажуть, Божа воля, та й дине, що мен й справд було б жаль втратити - це мо книги, а книги - то навряд чи велика принада для злодв. Та замок мен все ж врзали все т ж мо благодйники, хату я замикаю, коли йду з дому, але про те, де знаходиться ключ, знають майже вс на сел, адже завжди може виникнути потреба скористатися тим же комп"ютером, чи, наприклад телефоном, який стоть у мене, хоча останнм часом все бльше користуються мобльними телефонами, все ж мй домашнй телефон ста в пригод. Одне слово, зайти до мо осел - не проблема майже н для кого з нашого села, це може бути проблемою лише для якогось зажджого незнайомця.

- Такого, як оце, наприклад, я, - сказав Сергй, просто зачудований розповддю отця Михайла. Дйсно, все тут було таким незвичайним, таким дивним, причому примно дивним, примно незвичайним. ця майже столтня, невтомна в свох благих трудах баба Горпина; цей незрвнянний отець Михайло, що наче зйшов у наш грховний свт прямо з сторнок якогось стародавнього "Житя" так просто й природно розповда про сво невтомне, безнастанне, жертовне служння людям, в якому так просто й природно виявляться вся премудрсть божа, закладена в задум творця стосовно його творння - людини; ця, наче виникла з якось казково невд, незбагненна, дивовижна двчина... Оксана... Як же це вн! Як же це може бути? Хба це можливо? Сергй раптом згадав про те, що донька отця Михайла - черниця. Якось це здалося настльки неймоврним: оця русоволоса синьоока красуня - черниця! Неможливо. Чи, може, це йому просто так дуже хотлося, щоб це було неможливо. А може, в отця Михайла була ще одна донька, подумалось йому. Та н, вн же прекрасно зна, що отець Михайло - вдвець ма одну доньку. Як же це? Чому? Нуртовиння бентежних думок захопило Сергве ство невдпорно потягло його в глиб якогось дивного почуття, неначе вн оце йшов соб спокйно берегом моря, йшов соб йшов, задивившись у небо, аж непомтно для самого себе перетнув межу берегово тверд й пшов соб спокйнснько по вод... Аж глядь соб пд ноги - а там замсть берегово тверд морське плесо. як це йому вдалося йти по вод? що тепер йому робити: йти дал, повертати назад, стояти на мсц й ждати, чи доля й надал втримуватиме його над безоднею, чи потягне на глибину?..

- Чи ви чуте мене? - отець Михайло вкотре вже звертався до впалого в задум Сергя.

- Вибачте мен, - врешт отямився Сергй. - Я дещо задумався, це в мене частенько бува.

- Нчого, нчого, це природна рч для художника, як взагал для людини розумово прац, з мною це теж, до реч, частенько бува, - заспокйливо промовив панотець. - Я ось кажу нашому гостев, - звернувся вн вже до сво доньки, що якраз зайшла до кмнати, - що ми йому обов"язково скажемо, де ми кладемо ключа, коли замикамо будинок, щоб шановний Сергй не вдчував себе тут чужинцем незнайомцем. Чи не так?

- Звичайно, - з доброзичливим споком вдповла Оксана почала розставляти на стол чашки з духмяним гарячим чам, печиво, варення.