Вигнання в рай (СИ)

- Ото ще мен не вистачало, так вльно хвилинки нема, - вдмахнувся Михайло Архипович. - Ось, будь ласка, - показав вн на вкна, - вже добряче посутенло, добалакалися до самого краю. Адже темн в травн вже досить пзно, а прокидатися нам тут на сел треба досить таки рано, як кажуть, встамо разом з сонечком, бо справ у нас кожного дня - робити не переробити.

- Так, я ще не сказала, - встала з-за столу й Оксана, пдйшла до вимикача й увмкнула свтло. - Сьогодн, коли тебе не було вдома, до нас Оля Бабенко заходила, просила, щоб ви, тату, завтра зайшли до них псля закнчення шкльних занять, бо щось там з Миколкою в школ знову негаразд.

- Так, так, добре, зайду, обов"язково зайду, розумте, - звернувся отець Михайло до Сергя, - Оля - мати одиначка, а синок Миколка - взагал то добра дитина, але ж безбатченко, все таке нше. Одне слово, все в нього негаразди яксь трапляються, от доводиться кожного разу розбиратися й налагоджувати справу. Та нчого, з кожним разом вс ц недоречност з Миколкою стаються все рдше стають все менш прикрими, я думаю, що з ним, нарешт, все буде гаразд.

- А ще, - Оксана пройшла кмнатою до вкон, щоб закрити жалюз, Сергй не змг вдрвати очей вд неймоврно гармонйност струнко фгури, так вдало пдкреслено сукнею, - заходив ван Скиба, щось там у нього з приватизацю його земельно длянки не ладнаться, в район щось усе тягнуть.

- Знаю я, що вони там тягнуть, - на обличч отця Михайла з"явився, доки ще не бачений Сергм, вираз якось суворо завзятост. - Доведеться завтра з самого ранку в район хати. Розумте, - вн знову звернувся до Сергя, - як тльки комусь з мох прихожан треба виршити якусь нагальну справу, а начальство, як зараз водиться, почина крутити, сам розумте з якою метою, то прихожани звертаються до мене, тод вже мен доводиться сплкуватися з цим начальством, бо начальство це, принаймн в нашому район, не наважуться вимагати в мене хабарв - все ж таки в кожному кабнет, яка не яка, а конка таки стоть.

Сергв раптом стало так свтло на душ, так свтло стало раптом у кмнат, наче це не електричне освтлення увмкнули, а просто стало свтло вд цих свтлих душ, вд цих свтлих думок намрв, вд цих свтлих справ. Його погляд зупинився на досить великих розмрв свтлин, з яко на нього дивилася русоволоса красуня, дуже схожа на Оксану, але старша вком - Сергй вдразу зрозумв, що це Оксанина мати, це чомусь вдразу якимось недовдомим чином зрднило його з цим домом з цими людьми, так наче жнка на свтлин подивилася на Сергя, схвально схиливши голову й доврливо посмхнувшись.

- А ви знате, отче, я дуже радий, що я прихав до вас, - з раптовою вдвертстю випалив Сергй, на що вс лише радсно посмхнулися. - Н, правда, я навть не уявляю, яка б це була прикрсть , якби я не прийняв вашо пропозиц...

Його слова зненацька перервав несмлий стук вс повернули голови до дверей.

- Дозвольте, - нершуче прочинивши двер, середнього вку жнка з схиленою головою з страдницьким виразом обличчя переступила одню ногою порг, але, побачивши в хат гостей, вдсмикнула цю ногу назад за порг, - Отче Михайле, можна вас на хвилинку, - вдступила вона назад в тнь сней.

- Галино Петрвно, - впзнав жнку панотець, - зараз, зараз... Вибачте, - звернувся вн до присутнх у хат вийшов у сни, прикривши за собою двер.

- Галя Мрошниченко, - пояснила Горпина Степанвна, - мабуть, знову чоловк Василь напився й бузуврить. Що вже йому тльки не робили, лкували, кодували. Не вдпуска його няк ця бсвська горлка, все тут. Оце недавно наче лкувався, , мабуть, таки знову напився. А в такому стан Василь лише отця Михайла слуха, лише панотець може з Василем справитися, от доводиться...

- Вибачте, - перебив Горпину Степанвну отець Михайло, вдчинивши двер в хату й переступивши порг, - на превеликий жаль мен доведеться вас зараз покинути. Хотв би вас, Сергю, ще до Горпини Степанвни провести, якщо ви вже виршили в не зупинитися, та йти мен доводиться негайно в зовсм нший бк.

- Що, знову з Василем бда? - спитала Горпина Степанвна, на що отець Михайло лише розпачливо розвв руками, повернувся й ршуче вийшов з хати.

- То будемо, в такому раз, на сьогодн прощатися, - встала Горпина Степанвна. - На добранч, Оксаночко, - вона пдйшла й ласкаво погладила руку двчини.

- Заходьте ж до нас обов"язково, - подивилася приязно Оксана на Горпину Степанвну й на Сергя. - Заходьте.

- Аякже, - усмхнувся й у вдповдь Сергй, - ми ще вам набриднемо. Не знаю, як Горпина Степанвна, а я так точно набридну.

- Не набриднете, - посмхнулася кутиками вуст Оксана.

Вийшовши з хати, Сергй з бабусею пройшли подвр"ям повз Кудлая, який лежав незворушно, наче якийсь тисячолтнй сфнкс, споглядав за ними.

- Як справи, Кудлай? - кинув Сергй псов. - Все лежиш? Вн, мабуть, зовсм таки не злий собака, няк на людей не реагу.

- Добрий то вн добрий, - вдповла Горпина Степанвна, - адже ж люди вс тут добр, й злих людей Кудлав давно вже не траплялося. А якби нагодилася яка зла людина, то й би дуже не повелося з Кудлам. Були колись випадки, якось розповм при нагод. З добрими наш Кудлай добрий, а з злими - не дуже.