Вигнання в рай (СИ)

Псля того, як вн того страшного вечора, ставши випадковим, чи може й невипадковим з огляду на вищ сили, свдком розмови Грин з рою щодо самого себе, Сергй, вражений до глибини душ, ще довго блукав околицями Першотравневого, все глибше й глибше упевнюючись у неможливост свого повернення до омряного життя разом з Оксаною - псля всього, що з ним сталося, це стало просто неможливим. А хба можливим було б для нього життя без Оксани? Ця нерозв"язна суперечнсть безперестану тягла Сергя в чорну дру чорторию вдторгнення можливост подальшого життя - н, вн цлком усвдомлював страшенну грховнсть навть само думки про самогубство, але ця диявольська спокуса одним махом позбавитися всх нерозв"язних, пекучих питань, позбавитися оцього тотального, нелюдського, нестерпного болю, що пожежею захоплював все ство, весь навколишнй свт... Одним махом! Сергй навть, збравши в кулак всю силу вол, пдйшов тод до рчки, витяг з-за поясу подарований Гринею пстолет закинув його якнайдал в рку, аби позбавити себе ц спокуси, що ставала все приваблившою й приваблившою.

Потм Сергя захопило панчне непереборне бажання ткати, ткати звдти якнайскорше, ткати якнайдал вд ри з сатанинськими мперськими деалами, вд доброго мльярдера Федорчука, мльярди якого й породжують таких, як його небога ра й батюшка Санько, ткати вд цього батюшки Санька з його облудою, ткати якнайскорше якнайдал. Якнайскорше якнайдал! Ткати! Ткати! Ткати!...

Спочатку Сергй ткав пшки, минаючи то перелски, то дороги, то залзничну колю. Потм вн хав... Поздом?... Автобусом?... Попуткою?... Вн мало що пам"ятав з того сумбуру втеч. Опам"ятався й трохи нби прийшов до тями Сергй якось одного вечора, опинившись, точнше просто усвдомивши, що вн опинився в якомусь невеликому сел. Безтямне, пдсвдоме панчне бажання втеч трохи притлумилось, з"явилось вдчуття втоми, смертельно втоми. Пройшовши вулицею села, Сергй побачив в одному з сльських дворв стареньку бабусю, яка на диво, вже вкотре за останнй час, здалась йому також схожою на його знайому Горпину Степанвну з села Веселого - Сергв навть спало на думку, що це добра встка, що взагал образ Горпини Степанвни супроводжу його, немов якась рятвна сила, виручаючи в найскрутнш хвилини, а це в свою чергу наводило на думку, що все з Сергм вдбуваться не просто так, все вдбуваться згдно з найвищим провиднням.

- Бабуню! - обпершись на слабенький тин обйстя, окликнув Сергй бабцю мало не з останнх сил. - Пустть, будь ласка, переночувати. Я вам за це грош заплачу, - вн опустив руку до кишен й упевнився, що в нього й справд ще грош. Вн витяг ц грош з кишен, подивився на них сам показав х бабус.

- Добривечр, - покинувши сво порання бля невеличко хатинки наблизившись до Сергя, привталась худенька, невисока, одягнена в поношен реч бабуся.

- Добрий вечр, - вдповв й Сергй. - Я кажу, пустть мене бабуню, будь ласка, переночувати. Я вам за це грош дам, - повторив вн сво прохання, знову показуючи затиснен в руц грош.

- Переночувати, кажеш? - бабця довго й прискпливо з нг до голови оглядала Сергя. - Що ж, бачу людина ти не лиха, навряд чи вноч задушиш стару бабу. А якщо й задушиш, то невелика бда, я сво вже вджила, прости Господи, - перехрестилася вона. - Можна й переночувати. Можливо мен навть не так моторошно буде сьогодн самй вноч. Що ж, заходь, переночуш. А грош забери, вони тоб ще згодяться. Тут тоб не розкшний готель. Заходь. Просто цкаво, що тебе примусило опинитися отут у нашому забитому кутку о так пор? - запитала вона так, нби це питання було звернене не до Сергя, а до не ж само й вдповд вона на це питання не чекала жодно мит. - То ходмо ж до хати, - кивнула вона Сергв рукою, повернулася й сама пшла до хати.

- А, може, хочеш трохи пдвечеряти? - запитала господарка будинку, коли вони зайшли до хати й бабуся увмкнула свтло, адже надвор, хоч вечорло, було ще видно, але в бабусинй хатин вже зовсм стемнло.

- Та н, дякую, можливо я й голодний, але так стомився, що голоду геть не вдчуваю, - вдповв Сергй, озираючись в осел, в якй крм сней, як вони щойно пройшли, була ще оця кмната з столом, стльцями, плитою, умивальником широким диваном, де вони зараз знаходились, та ще одна кмната, вочевидь, щось на кшталт зали, двер куди були прочинен, але де було темно. Все це нагадувало не так оселю Горпини Степанвни, як хату Сергво рдно бабус, Килини Андрвни. - А тому, - звернувся вн до бабус, - я прямо зараз хотв би впасти й поспати, хоч деклька годин.

- Що ж, будь ласка, проходь, - двер в темну залу були тльки ледь прочинен, й бабуся х зовсм вдчинила, пройшла туди сама, увмкнула свтло й ще раз запросила Сергя. - Проходь.

Сергй зайшов до кмнати, озирнувся - маленьк вкна, стареньк килими на стнах, жовт свтлини, пслявонна шафа, старенький телевзор - ще раз згадав хатину сво рдно бабус Килини.