Вигнання в рай (СИ)

Отець Костянтин, у свою чергу, завтав у келю до невдомого конописця й запитав, чи бува тому чого не потрбно, на що гсть вдповв, що в нього всього вдосталь, що вн надал буде писати кони й надавати х в розпорядження монастирськй брат, якй нада повне право визначати подальшу долю цих кон. Сам же автор кон просив лише про те, щоб авторство цих кон було збережене в суворй тамниц, та ще сказав, що йому часом необхдна буде певна сума грошей, адже в нього залишилася в миру самотня мати, яка потребу допомоги. Отець Костянтин погодився задовольнити ц прохання гостя, поблагословив його й побажав успхв у його богоугоднй справ.

Таким чином новоприбулий незнайомець-конописець став з часом одним з ченцв чоловчого монастиря святого Миколи. Нхто й нколи не дзнався вд самого незнайомця його справжнього мен, а в обител йому дали м"я Михайло. Так у монастир з"явився, влившись у лави мсцево брат, конописець отець Михайло, з-пд пензля якого виходили неймоврно краси сили кони, як були окрасою вже не тльки його рдно обител, але й нших монастирв та церков - настоятель отець Костянтин з дозволу самого автора щедро дарував дивовижн кони всм бажаючим, а бажаючих було набагато бльше, анж кон. Звичайна рч, що вс дуже хотли дзнатися, хто ж автор цих чудесних, справд таки чудесних витворв, адже це були не просто твори мистецтва, це були витвори справжньо ври, ври дйсно глибоко, дйсно непохитно вчно. Ясна рч, що отець Костянтин, дотримуючись дано автору кон обцянки, нколи й нкому не розповдав про того, хто саме написав ц кони, завжди, коли вн дарував комусь чергову кону, отець Костянтин лише поблажливо й благодушно посмхався у вдповдь на настирлив намагання таки дзнатися про автора, принаймн хоч одним оком глянути на нього - але у вдповдь усм була лише мовчанка.

Не намагався нхто з самих ченцв монастиря дзнатися в свого брата отця-конописця Михайла про те, хто вн насправд, тобто ким вн був у миру, завжди обходячи це питання не тльки в розмов з самим отцем Михайлом, але в розмов помж собою, адже сам конописець волв, щоб було саме так. Але все ж здогади про те, ким отець Михайло був у миру, все ж мимохть виникали, й хоча про це мж собою теж нхто нчого не говорив, навть нхто нчого не натякав, але, щоб там не було, здогади виникали...

Справа в тому, що не дуже далеко вд монастиря святого Миколи було таке соб село Веселе, знамените тим, що в цьому сел був збудований новий храм, храм цей розписав один ще молодий, але надзвичайно талановитий майстер, який взагал вважався одним з найкращих, якщо не найкращим майстром церковного малярства, звали цього художника Сергй Михайлович Богданенко. Псля офцйного вдкриття й освячення храму розпис, здйснений Богданенком, був нарешт вдкритий для широкого загалу настльки вразив свою довершенстю усх, хто мав щастя його бачити, що невдовз став предметом поклонння, зробивши храм села Веселого мсцем масового паломництва не лише людей вруючих чи знавцв мистецтва, але й усх, хто хотв прилучитися до цього художнього чуда, явленого Богом через посередництво душ й рук непересчного молодого майстра. На додачу до всього храм села Веселого з його розписом приваблював до себе паломникв ще й романтичною таною трагчного ореолу дол самого молодого автора розпису, Сергя Богданенка, який псля виконання цього розпису вдлучився на деякий час для виконання ще якось роботи, щоб знову повернутися в село Веселе й одружитися з донькою мсцевого священика, яка заради цього покинула монастир. Але назад цей молодий художник не повернувся. Тобто взагал не повернувся: похавши кудись ненадовго, щоб виконати не дуже значну роботу й повернутися на сво власне веслля, Сергй Богданенко зник, як у воду канув, пропав безвсти.

Звичайна рч, що все це було дуже добре вдомо всм ченцям чоловчого монастиря святого Миколи, звичайна рч, що кожен з них час вд часу вдправлявся в невелику мандрвку до недалекого села Веселого, аби знову й знову прилучитися до цього дива: помолитися Богу посеред божественно краси й велич розпису храму. Звичайно ж, монахи обител святого Миколи не раз розповдали свому новоприбулому брату-конописцю Михайлу про мсцевий знаменитий на весь свт храм недалекого села Веселого з його дивовижним розписом, що на загальну думку ченцв не могло не зацкавити такого надзвичайного майстра малярського мистецтва, як чернець-конописець Михайло - звичайно ж, йому не раз пропонували вдвдати храм села Веселого, на що Михайло лише поблажливо-сумно якось нби провинно посмхався, й нчого не вдповвши, йшов свою дорогою.