Вигнання в рай (СИ)

- Ну то й що, - з ноткою флософсько печал вдповв Сергй, - була б наша ра хлопцем, то в цього хлопця замсть росйсько мператриц Катерини Друго кумиром деалом був би росйський мператор Петро Перший. А Петро Перший, на додачу до всх достонств сво колеги Катерини Друго, був ще й жахливим богоненависником, страшенно не любив священикв ченцв, зате дуже любив сам особисто власноруч катувати людей, до реч й свого рдного сина закатував до смерт, зокрема й за те, що той, на вдмну вд свого батька, був людиною глибоко вруючою. А ставлять пам"ятники, шанують поклоняються в Рос Петру Першому не менше, а навть бльше нж Катерин Другй - на Петра Першого там просто моляться. Та й, будучи росйським мператором, Петро Перший також очолював Росйську Православну Церкву. Так от, як бачите, вони - кумири й деали. От тльки, - вн ненадовго задумався. - От тльки жаль Гриню - Гриню наша рочка теж використа й викине на смтник, як останню ганчрку...

- Що, що? - не зрозумла бабуся останнх слв Сергя. - Який Гриня? Про що це ти?

- Та це я так, про сво. Не зважайте, бабуню.

- Господи Боже, прости нам грхи наш, - тльки й спромоглася промовити, перехрестившись, старенька.

9.

Попрощавшись перехрестившись на храм, десь, мабуть, опвноч Галина ванвна пшла соб й залишила Сергя пд церквою на самот. Болюч роздуми ще на якийсь час тримали його на лав бля храму, але не довго - все ж таки ходити було дещо легше, анж просто пасивно сидти, перемелюючи в соб болюч думки й почуття, простий фзичний рух все ж якось, хоч не зовсм, але ж хоч трохи розвював страждання.

Сергй пдввся й пшов. Куди? Кудись. Чи довго вн ходив? Хто ж його зна. Сергй довго блукав якимись околицями, перелсками, його знову хльоскало по обличчю глками, чого вн знову не помчав. Ще б пак, ще вчора вн твердо стояв на ногах, враз з-пд нього вибили опору. Вибили миттво й безжально. Н, позбувшись опори, вн зовсм не вдчув, що вн пада вниз, адже для цього принаймн треба було б знати, де вн, цей низ, який повинен би бути напроти верху, але Сергй уже не знав, не вдчував, де низ, де верх, де бк... Вн нби нерухомо завис у вакуум. Звичайно, можливо Сергй падав униз, можливо вн летв уверх, або ж рухався вперед чи назад, можливо, - але ж у тому безповтряному, безжиттвому, знеречевленому вакуум вдчаю, в якому вн раптом опинився, стан руху був абсолютно тотожний стану спокою: вн нби завис, точнше наче розчинився у цьому мертвотному безмежному вакуум болю й страждання.

Дорога назад була остаточно й безповоротно вдрзана - Сергй дуже добре розумв: псля всього, що сталося, особливо ж псля його ганебно зради, коли вн, як хлопчисько потрапив на гачок ри, про Оксану, про отця Михайла, про село Веселе можна тепер буде лише згадувати, причому згадувати лише як про грку безповоротну утрату. Н, це не була просто миттва слабксть, про яку можна просто забути й повернутися до попереднього снування - все його життя, яке було до зустрч з Оксаною повстало вчора проти того життя, яке могло б бути псля ц зустрч. Сергй спасував перед спокусами свту цього, став знову тим ненаситним до грховних насолод молодим Сергм, який повнстю вддавався земним пристрастям, причому потурання грховнй природ здйснювалося з найблагородншими, здавалося, намрами. Господи, як же все заплуталося. Як все складно. А здавалося таким простим, таким високим, таким достойним. Видно, далеко ще йому до того, щоб стати гдним тако двчини, як Оксана. Вн сам себе ршуче й безповоротно вдтяв вд можливого омряного щастя, зараз просто вддаляться - з кожною миттю вн все дал й дал вд щиро посмшки Оксани, вд натхненного слова отця Михайла, вд вечрньо прогулянки затишними вулицями села Веселого.

Сергй, блукаючи примськими перелсками, якось натрапив на берег мсцево рчечки. Трохи постоявши на берез, вдихаючи настояну на рчковй теч прохолоду, вн дстав з-за поясу пстолет швиргонув його далеко в рчку.

Потм Сергй ще десь блукав. Потм сидв. Потм знову блукав. Потм кудись хав. Автобусом?... Поздом?.. Попуткою?..

Звичайно, вдсутнсть Сергя помтили в дом Федорчука вже з самого вечора, але великого значення цьому факту не надали - новоприбулий художник, та ще молодий до того ж - чи мало всляких причин, як могли б стати йому на завад, щоб спокйно переночувати в теплй постел: вд натхненного обдумування майбутньо роботи з реставрац псля ознайомлення з храмом до несподвано любовно пригоди. Так що нкого вдсутнсть гостя не схвилювала, тобто майже нкого - ру з Гринею ця вдсутнсть все ж дещо насторожила, але й вони врешт все ж виршили почекати до ранку.