Вигнання в рай (СИ)

- Горпино Степанвно, то ви вже встигли познайомитися з нашим гостем? - перевв погляд на стареньку панотець.

- Ми не лише познайомились, а вже стали добрячими друзями, - вдповв за бабцю Сергй. - Просто я прихав до вашого села ще зранку, встиг уже дещо познайомитися з вашим селом з вашими односельцями, храм, до реч, вже оглянув.

- Так, так, а я, як на те, - з вибачливим виразом на доброму обличч промовив отець Михайло, - сьогодн цлий день не був удома. У Семена Бондаря дружина Клава заслабла не на жарт, а живуть вони далеченько вд усх благ цивлзац на хуторц в пвтора десятка будинкв, так що довелося зранку взяти нашого лкаря з мсцево дльнично лкарн, похати до Бондарв, на "швидку допомогу" у нас, знате, бензину не вистача. Маря Дмитрвна, терапевт наш, оглянула Клаву, а в не тиск дуже високий, з серцем щось негаразд, так що довелося вдвозити Клаву до районно лкарн. А там доки все оформили, доки лкар зробили перш призначення, доки виршили питання з лками, лки ж бо в лкарн теж вдсутн... Одне слово, так цлий день довелося проздити, а ви тут доки, виявляться, вже чекате на мене.

- Та я не думав нудьгувати без вас, - заспоков його Сергй. - Я ж вам кажу, що мен, на щастя, якраз нагодилася Горпина Степанвна. Вона мен про церкву розповла, в гост запросила, нагодувала, вдпочив я в не. Так що, наркати мен не доводиться.

- В такому раз, я дуже радий, запрошую вас до господи, - гостинним жестом показав на свй будинок отець Михайло. - Ось тльки загоню в гараж свого "кадилака", - показав вн на "Жигул", пдйшовши до автомобля, лагдно поклав руку на кабну додав: - поставлю на нч на вдпочинок свою стареньку "копчку", вона бо сьогодн нвроку соб попрацювала.

- Старенька то вона, може, й старенька, - оцнюючим поглядом ковзнув по автомоблю Сергй, - а вигляда досить таки непогано, як на свй вк. Дуже добре вигляда. Як новенька.

- Ще б пак, - гордовито вдповв панотець, - це ж помчниця для всього нашого села, - вн нжно погладив кабну авто, наче це була жива стота, - а тому й доглядамо ми усм селом - хто чим може, хто на що здатен: хто гршми, хто яку деталь дстане, хто пдварить, хто пдфарбу... А нещодавно Славко Здоренко свою власну авто-майстерню вдкрив взяв нашу стареньку "копчку", як вн сказав, на довчне безкоштовне обслуговування. Отже, тепер наша машина в надйних руках. Ми то й придбали це авто всм селом, коли почалися вс ц негаразди: жнц народжувати - а на "швидкй допомоз" бензину нема, комусь треба термново в район, а автобус зламався, все таке... Так що склалися всм селом придбали оце авто. А так взагал-то я нколи й не думав, що колись буду водити машину. Та, бач, довелося. А як згадаю сво потуги щодо оволодння водйськими правами, - весело посмхнувся вн. - смх, грх. Та нчого, все ж домгся свого. Як кажуть, не боги горшки лплять. Справляюся з свою "копчкою" не згрше за всякого завзятого водя. Але досить вже лричних вдступв. Зараз поставлю машину в гараж - прошу до господи.

доки отець Михайло вдмикав гараж, що виходив воротами на вулицю, розвертав заганяв у гараж авто, Сергй няк не мг спекатися вдчуття сорому при згадц про сво недавн роздуми щодо розкошування священникв, як дозволяють соб роз"жджати на автомоблях, в той час як прост люди не можуть дозволити соб витратити зайву копйчину на шмат хлба насущного. Автомобль отця Михайла дйсно був не розкшшю, а засобом пересування.

Перша жива стота, яку гост зустрли у двор отця Михайла, був величезний собацюга, породу якого Сергй, що мав дуже приблизне уявлення щодо собачого свту, визначив як кавказького сторожового. Собака був на цепу, при чому причеплений таким чином, що няк не змг би дстати до людей, як проходили в будинок, але Сергй про це не знав тому зупинився в нершучост, втупивши розгублений погляд у величезну коричнево-блу кудлату гору м"язв, прикриваючи нстинктивно собою бабу Горпину.

- Не бйся, Сергю, не бйся, - бадьоро пдштовхнула його Горпина Степанвна, - по-перше, Кудлай сюди не дста, та й не стане вн кидатися ось так ось, н сло н впало на людей.

- Так, так, - пдтвердив слова бабц отець Михайло, що якраз зачиняв двер гаража, котр виходили в двр, - Кудлай у нас душа добра, чи не так, Кудлаю, - кивнув вн псов, на що той лише на мить перевв свй погляд на господаря, а потм знову флегматично втупив сво величезн чорн добр оч в Сергя, очевидно вивчаючи нового вдвдувача.

- Кудлай - собака розумний, - похвалила пса Горпина Степанвна соб, - можливо розумнший за деяких двоногих, що тльки, прости Господи, гавкати вмють.

- Та це, власне, дина жива стота з тварин у мому господарств, - Михайло Архипович обвв рукою подвр"я. - Нема в мене н курки, н свинки, тльки город - все, - кивнув вн. - Живу одинаком, паства велика. Нема коли господарством займатись.