Вигнання в рай (СИ)

- Бабуню, досить вже вам вдосконалювати й так досконалу чистоту, яку ви навели тут, - звернувся Сергй до старенько, коли та, вже впоравшись з прибиранням, роздивлялася на результат свох зусиль - чи нема бува ще яко недоробки.

- Та я й сама бачу, що, мабуть, вже досить, - ще раз окинула вона оком прицерковний майданчик, склала свй нехитрий реманент до невеличко комрки при церкв, замкнула , сховала ключ до кишен й, пдйшовши до Сергя, запитала: - А ви просто вдпочити сюди прийшли, чи, може, хочете зайти до церкви? Якщо хочете - то будь ласка, у мене й ключ вд церкви , можу вдмкнути.

- Та н, дякую, не треба, я взагал то сьогодн в цй церкв вже був уранц, - знову окинув Сергй оком храм, - але не в цьому рч. Звичайно, вивчити внутршню будову храму - це просто необхднсть для мене, але... Але, знову ж таки, не в цьому, власне, рч, - вн вдчув, що якось плутаться в свох думках, не може зосередитись зрозумти сво власн намри й думки. - А рч у тм... - промовив вн, аби просто щось промовити, доки щось вартсне не прийде йому на думку й, подивившись на бабцю, зрозумв, що ще трохи, старенька буде вважати його просто не сповна розуму. - Рч у тм, - нарешт в його голов виникла якась здорова логка розмови, - що я знате хто? Я Сергй Богданенко.

- Еге ж, - тльки й спромоглась у вдповдь промовити бабуся, непорозумння на обличч яко все ще було досить промовистим. - А я Галина ванвна Рябченко. Вс мене ще кличуть бабою Галею. От, - розвела вона руками знову якось запитально подивилася на Сергя, наче намагаючись вдгадати щось.

- Дуже примно, - посмхнувся привтно у вдповдь Сергй, в голов якого нарешт виникла тема розмови. - Але я мав на уваз, що я саме той художник Сергй Богданенко, якого запросили до вашого мстечка для того, щоб я зайнявся реставрацю вашого храму. Тобто, - виршив вн пояснити ще раз, оскльки на обличч бабус все ще читалася якась недовра, - саме я буду робити реставрацю саме оцього вашого ось храму, - показав вн рукою на церкву.

- А-а-а, - радсно вигукнула бабця, - то оце ви той самий знаменитий столичний художник, якого умовляв до нас прихати сам Федорчук?

- Так, так, саме так. Оце я той самий художник. Оце я до вас прихав, - ствердно закивав головою у вдповдь Сергй.

- Нарешт! Слава тоб, Господи, нарешт ви прихали! - здавалося радост баби Гал не було меж.

- Так, оце я й прихав, прихав ще вчора, прихав саме на запрошення Семена Павловича Федорчука, та й жити залишився теж таки в Семена Павловича.

- Та Семен Павлович достойна, дуже достойна людина. Дуже багато вн зробив для нашого мста, - пдхопила бабця тему. - Оце й церкву нашу збудовано за його допомогою, коли вн ще був тут у нас в далек часи районним начальством. А потм, коли настали вже нш, оц капталстичн часи, й Семен Павлович дуже розбагатв, то й тод вн нас не залишав: то грошикв на ремонт школи пдкине, то на ремонт дитячого садка, а оце нещодавно розкошелився на те, щоб повнстю вдремонтувати нашу церкву, та ще щоб робив це найкращий серед усх майстрв аж з само столиц. Оце, виявляться, ви, Сергю. Слава Господу вже й прихали. Нарешт ми вас дочекалися.

- А Семен Павлович, - подивився Сергй на бабцю прискпливше, щоб розгледти, чи бува не ввела його в оману зовншня подбнсть баби Галини й Горпини Степанвни, чи не така ж сама баба Галина корислива прихрамова служка, як бабця, що зранку торгувала тут свчками як сам мсцевий пп Санько - дуже вже вона вихваля цього мсцевого багатя, про якого, принаймн з слв його племнниц, навряд чи можна було думати, як про дуже порядну людину, хоча рин тепер теж, власне, навряд чи можна було довряти. Та й в ншому розповдь баби Гал суперечила тому, що про Федорчука знав Сергй, хоча й знав вн це, знову ж таки, з слв т ж ри, - я маю на уваз, Семен Павлович, ви сказали сам розбагатв? - адже вн пам"ятав, що ра розповдала йому, що вс багатства, якими зараз володв Семен Павлович, насправд зароблен були його братом, батьком ри, ваном Павловичем, якого Семен Павлович, на додачу до всього, ще й убив.

- Та звичайно ж сам, а хто ж би йому дав ц багатства? - якось аж здивувалася бабця. - Ми ж бо вс з тих часв, коли багатв серед нас зовсм не було, батьки Семена Павловича теж були звичайними радянськими людьми, а не якимись там князями чи мльйонерами, то де б вн ще взяв ц грош, якби не сам х роздобув?

- Та н, я не про батькв, - пояснив Сергй свою думку, - я про брата Семена Павловича, адже у нього був брат ван, ван Павлович, чи не так?

- Так, так, звичайно так, звичайно, був у Семена Павловича брат ван. Був. Але до чого вн цей ван, яким вн боком до того, що Семен Павлович заробив?

- Так от це я якраз хотв саме у вас, Галино ванвно, запитати, чи ван Павлович бува не брав няко участ в зароблянн цих самих знаменитих мльярдв його брата Семена Федорчука?