Вигнання в рай (СИ)

Що ж, мабуть, вн цей вибр зробив - вн широко вдкритими очима поглянув на призахдне сонце: зраджене свтлом, зраджене днем, заскочене на гарячому розпач, налляте червнню сорому гнву, сонце терпкою сльозиною сткало з небесно щоки прямо Сергв у вч й холонуло в його грудях, а вн бачив, як розгублений вечр, ковзнувшись на кривавй плям заграви, повльно пада в глибини сутнок. Мимовльно прислухавшись до того, як заримований березовим шелестом втер виводить на струнах недосяжно нжност журливу мелодю задуми у стил густого смеркання, Сергй навть не стямився, як скрадлив долон мороку владно лягли йому на плеч, притиснувши його грк думи до безвиход ноч - тод вже йому залишилося лише спвчутливо споглядати, як беззахисн зрки покрно одягають на себе ярма сузр"в тягнуть за собою важк плуги зодакальних значень, переорюючи неосягненну цлину мжгалактичних глибин на рллю осягнень неминучост пророцтва. Сергя до самих глибин ства пройняв холод усвдомлення того, що вн тепер зможе лише обпектися, коли завтра у вогн ранково заграви як завше скочить у палаюч стремена часу, навть коли вн ось прямо зараз стане на повен зрст опвнчного всесвту, то зможе лише знову зазирнути в слп зниц темряви.

8.

Вже була справжня нч. Восени взагал темн рано, й коли Сергй не те що отямився, а просто помтив, що вже пройшов деякий час, то навколо панувала вже справжня нч. Власне кажучи, настання ноч не справило на Сергя някого враження - день був, чи нч, для нього було байдуже, вн просто вдмтив для себе якимось зовншнм, нби зовсм вд нього незалежним розумом, що настала нч. вн знову рушив. Куди? Вперед? Мабуть, що вперед. Знову навмання? Не зовсм - його вело зараз уперед якесь шосте почуття, можливо теж незалежне вд його власно вол, але владне й наполегливе, якийсь внутршнй компас показував йому напрямок. Куди? Куди ж ще може вести християнина його внутршнй компас, як не до храму? Так, Сергй, сам того не усвдомлюючи, простував до храму Першотравневого. Звичайно, все, що було пов"язане з мсцевим храмом, поки що було не дуже до вподоби Сергв: н вдверте насадження користолюбства мсцевим священиком, н сам цей користолюбний священик, батюшка Санько, з його заяложеною мперською чорносотенною деологю про дину-тридину неподльну Росю, де Укран була визначена роль безсловесно й бездушно рабин пд батогом старшого брата - все це няким чином не могло б припасти Сергв до серця. Але храм Божий - храм Божий. Перш за все всякий храм - це оселя Господа, ти повинен ти до ц осел з свою власною свчею ври в душ, навть якщо ця свча ври буде диною в цьому храм, ти й молити Господа про те, щоб вд тво свч запала така ж сама свча в кожному серц.

Повльно йшов вн чи швидко, Сергй не знав, як до кнця не усвдомлював напрямку свого руху. Бльш-менш повне опритомнення настало вже аж коли вн опинився власне неподалк вд храму, того самого храму, в якому вн був ще сьогодн вранц з невдалим намром вдстояти враншню молитву. тут сталося знову таки, диво - не диво, але щось таки дуже схоже на те: пдйшовши до храму, Сергй побачив на майданчику перед входом у церкву - бабу Горпину! Так, так, саме ту стареньку Горпину Степанвну, яку вн зустрв колись, щойно тльки прихавши до села Веселого... Спершу Сергй просто незрушно застиг, прикипвши до земл вд ц несподвано зустрч, потм виршив, що це просто мара, просто галюцинаця, виплд його пригнчено свдомост, що з"явився, як захист вд нападу непереборних, невдпорних душевних страждань, завданих йому життям так несподвано, так пдступно, так сильно...

Потм вн став приглядатися прискпливше: звичайно ж, це не була та сама Горпина Степанвна з села Веселого, але ця бабуся бля храму мстечка Першотравневе була настльки разюче схожою на ту Горпину Степанвну, що це саме по соб було дивом! Ще б пак! Отут зараз, в час найглибшого болю вд найпдлшо зради зустрти раптом майже Горпину Степанвну! Адже ця невдома, худенька сивоволоса, старенька бабуся не тльки зовн була дуже схожою на Горпину Степанвну - вона, як Горпина Степанвна, пересуваючись таким же перевальцем, точнснько так трохи метушливо, дбайливо прибирала майданчик навколо тутешнього храму, вправно орудуючи мтлою, вником, совком та ншим причандаллям, псля чого довклля цього храму ставало таким же привабливим, як довклля храму села Веселого, з яким у Сергя було пов"язано так багато найкращих в його житт переживань - хба це не диво!

Деякий час простоявши так пд чаром спогадв, Сергй пдйшов ближче й св на лавку, що стояла неподалк вд храму. Бабуня ж дал турботливо продовжувала прибирання з запалом вправнстю молодо жнки, незважаючи на свй досить похилий вк - це теж уподбнювало до т ж майже дев"яностолтньо Горпини Степанвни, яка справлялася з справами церковними й громадськими, господарство сво порала справно, н трохи при цьому не жаллася на стареч немоч. Сергв навть трохи аж вдлягло вд серця.