Вигнання в рай (СИ)

- Н, так не одружувався, - спвчутливо промовила Галина ванвна. - Так неодруженим залишився. Не довряю, каже, я тепер псля Людмили жнкам, можливо, каже, серед них достойн й чесн, але боюсь помилитися. Та й в лтах, каже, я вже, хоча, як там його лта? Мцний, ще ж молодий, здоровий чоловк. Але... - ще спвчутливше похитала вона головою. - Видно, така вже доля його бути одиноким. Батькв свох Семен поховав, з дружиною свою розлучився, Семенв брат ван разом з свою дружиною померли, якби ще не брата вана донька ра, то й зовсм би був один однснький, як перст, на блому свт, наш Семен Павлович. А так хоч ця його племнниця ра при ньому залишилася, Семен Павлович, взагал то, за власну доньку вважа.

- ра, - промовив соб Сергй це м"я й вдчув, як знову завирувало в його душ. - А що ж ця ра? Це виходить дина, так би мовити, рдна людина залишилася в Семена Павловича?

- Так, звичайно, - погодилась бабуся, - одна дина оця небога в нього й залишилася з рдних на всьому свт.

- що ж вона, ра, явля собою?

- Та що ж? - трохи наче нехотя почала старенька. - Я так скажу, мати ц ри, ванова дружина Настя, дуже гарною жнкою була: щира, добра, чесна, лагдна, поганого слова вд не нколи не почуш, голосу було нколи н на кого не пднме, навть на вана свого, коли той почав знову пити й руки розпускати, навть тод жодного поганого слова вд не нхто не чув, все мовчки терпла, тльки бувало вдмахнеться, коли мова зайде - все. А на що вже красива була Настя, то й словами не опишеш - красуня була просто неймоврна, краса - це, мабуть, дине, що вд не дсталося доньц р, в усьому ншому ця ра - вилитий батько ван, та навть його вона, мабуть, перевершила.

- Що ви мате на уваз?

- Що я маю на уваз? Та те й маю на уваз, що на вс бешкети й витребеньки з самого дитинства пускалася ця ра, то там у шкоду влзе, то там, точнснько, як батько в дитинств. Так ван, вн, може, коли було й залзе в чий сад чи город, так це, може, йому не вистачало там чогось по бдност, а в ри ц - чого тльки забажа, то все й так. А то ще курити та випивати вже ж почала ще в школ, клас в шостому чи сьомому, матюкатися навчилась, як мугиряка, це ж - двчинка! А з хлопцями, вибачаюсь, по-справжньому жити почала, як в не ц ссчки, прости Господи, тльки но як пиптики на сухоребрих двчачих грудях повипиналися. Тьху! - перехрестилась вона скоренько. - Господи, прости грхи наш. Отака от ця ра вродилася.

- А Семен Павлович же що з цього приводу?

- Семен Павлович тльки й зна, що носиться з цю рою, та донечкою свою взива. Каже, що, мовляв, не дав мен Бог рдних дтей, так тепер для мене ра рднша за рдну дитину, й ус забаганки, не встигне рочка що придумати, як Семен вже виконав: надки, як тльки забажа, наряди з самого Парижу - все тут зараз для не на готов. Отака слпа любов. Отак Семен розбестив свою небогу, хоча й сама вона, як кажуть, вд природи - вдрви, та викинь. У мене внучка, Надйка, так вона з цю рочкою не те, що дружить - дружити з ркою я онучц суворо заборонила - а так вони сплкуються мж собою, однолтки ж. Так Надйка якось розповдала, ще як вони до школи ходили, що рочка ця Федорчукова, все хвалилася, що, мовляв, для не найбльшим прикладом серед усх жнок, найбльшим, як же це вона сказала, - задумалась вона, - ден... якось?...

- Може, деалом? - пдказав Сергй.

- Так, так, точно, деалом! Найбльшим деалом, казала наша рочка, для не була росйська мператриця Катерина Друга, або, як ще називали Катерина Велика.

- А чому ж так, вона не пояснювала?