Вигнання в рай (СИ)

- Оце так нався, - вдхилився вн на спинку стльця, допиваючи вже молоко, - давно вже так не надався. А до реч, звдки це у вас молоко таке смачне, свже та духмяне, я, наче, корови у вас не помтив?

- Так, корови у мене дйсно нема, стара я вже та немчна, щоб корову тримати, хоча колись з Йосипом Миколайовичем корвку теж тримали, а як приставився мй господар, то я корвку продала, зате у сусдв корв поки що, слава Богу, вистача. Ось це, - показала бабуся на глечик з молоком, з якого гсть наливав соб ще один кухоль, - я взяла у сво таки сусдки, Мотр Микитвни, що поряд з мною й живе. Тоб подобаться це молоко?..

- Подобаться, ой подобаться, - задоволено прицмокнув Сергй, допиваючи другий кухоль молока, - духмяне та смачне, аж солодке, мабуть, свже.

- А як же, звичайно свже, ншого в нас не бува. Та й трава ж свжа пшла на пасовищах, так що молоко зараз дйсно таки гарне. Отже, якщо тоб й справд подобаться молоко Мотино корови, то можна тепер буде брати в не молоко для тебе, поки ти будеш тут працювати. Тим бльше, що, - Горпина Степанвна з якоюсь доброзичливою хитринкою глянула на Сергя, - коли я вже хотла Мотр заплатити за молоко, то вона з мене грошей таки не взяла...

- Чому це? - здивувався Сергй.

- Та коли я й розповла, - доброзичлива селянська хитринка знову з"явилася в посмшц бабус, - що це для тебе, тобто для того самого художника, що оце вже й прихав буде вже розписувати наш храм, що зараз ти оце якраз у мене... Та ще коли розповла, який ти на справд, що прихав ти електричкою, за розпис храму грошей не заломив стльки, що, ого-го!.. Та й взагал...

- Горпино Степанвно, Горпино Степанвно...- докрливо похитав головою Сергй. - То це ви вже, значить, баб Мотр, баба Мотря баб Парасц, так дал. То, мабуть, вже все село зна про мене?

- А що тут такого, - трохи навть ображено вдповла бабця, - ти що хотв тут жити, працювати й щоб нхто нколи не дзнався про твою тут присутнсть?

- Та н, ви пробачте, якщо я вас образив. Просто, як сам розумте, я взагал то не надто тшуся зайвими про себе розмовами. А крм того ви мен ще нагадали, що я вже тут у вас давно в сел, а до отця Михайла все ще не завтав, буде воно якось, мабуть, не зовсм зрозумло, якщо все село вже буде знати, що я давно прихав, а отець Михайло про це й не знатиме, а дзнаться теж з чуток вд свох сусдв. Якось це, на мою думку, буде не по-людськи.

- Он ти про що. Не переймайся. Нчого страшного нема в тому, що ти не вдразу по призд прийшов до отця Михайла. Адже ж рч в тм, що отець ще до обду похав до одного з наших прихожан, який живе далеченько звдси - дружин його дуже зле. Так що, все одно панотця вдома не було. А втм, вн вже невдовз ма й прихати.

- То коли вн похав автобусом чи електричкою, так ми й точно можемо знати, о котрй годин вн ма прихати - розклад руху вам же, напевне, вдомий.

- Та н, отець Михайло похав власним автомоблем. До Семена Бондаря так просто не доберешся, до хнього села н електричка, н автобус не ходять.

Сергй, невдомо чому, був якось трохи прикро вражений звсткою про те, що отець Михайло, виявляться, ма власне авто. Якось це не зовсм в"язалося з його власними переконаннями й уявленнями про те, яким повинен бути духовний наставник, як вн повинен себе поводити в такий скрутний для народу час, як зараз. Та й якось не схоже було це на того побожного чоловка, отця Михайла, який особисто приздив до Кива умовляти Сергя зайнятися розписом хнього храму. Отець Михайло тод дйсно таки справив таке враження на Сергя, що той негайно виршив тут таки хати в село Веселе, вдклавши вс сво справи. А втм, отцев Михайлов, зважаючи на розпорошенсть його пастви по далеких селах, справд таки просто необхдний був автомобль, виршив Сергй. "Та й взагал, - думав вн соб, - автомобль в наш час - це ж не розкш, а засб пересування, мати автомобль в наш час - це, взагал то, те ж саме, що мати , наприклад, холодильник, чи телевзор, це просто необхдна в дом рч", - старався Сергй сам себе переконати й погамувати непримне почуття, що вн нбито у чомусь незаслужено звинуватив достойну людину, але тут же подумки розсмявся над своми переконуваннями самого себе, згадавши, що це якраз його мама такими самими словами переконувала самого Сергя, умовляючи придбати хоч якийсь автомобль, а вн у вдповдь на це незворушно доводив, що в час, коли весь народ, можна сказати, бду, мати всляк розкош, в тому числ й автомобль, просто непристойно. Мабуть мама таки була права, називаючи Сергя занадто вже вимогливим до людсько природи, доводячи, що такий його юнацький максималзм просто таки не личить такому дорослому, можна сказати, вже в лтах, чоловков.

- ... То ти чуш, що я тоб кажу, - вивв Сергя з його легко задуми голос Горпини Степанвни, - чи про що ти зараз оце думаш?

- Так, так, вибачте, Горпино Степанвно, задумався трохи, це з мною бува нод. Але нам, художникам, таке треба вибачати, сам розумте. Так що ви мен хотли сказати?