Unknown

У 1760 році на Закарпатті спалахнуло ще одне все- .народне повстання проти зненавидженої унії. Очолювані православним ієромонахом Софронієм повстанці виганяли уніатських попів. Протягом короткого часу з 749 насиль­но переведених в унію парафій 416 повернулося до пра­вославної віри. Але й на цей раз сили виявилися занад­то нерівними, селянські вила й сокири мусили податися назад під вогнем цісарських мушкетів та гармат. По­встання було придушене, унія, підтримувана цісарськими багнетами, перемогла.

ПІД ЗАЛІЗНОЮ П’ЯТОЮ

Фатальні наслідки перемоги унії виявилися тільки згодом. Руська мова, яка до того була єдиною позацер- ковною книжною і загальнонародною мовою на Закарпат- ⁵⁹ ті, лишилася тепер виключно мовою селян. Про розвиток рідної літературної мови і культури в таких умовах і ду­мати не доводилося. Це було першим кроком до мадя­ризації та понімечення. Після зникнення з поверхні гро­мадського життя православного свящепика, зв’язаного з народом спільністю долі і спільністю багатьох інтересів, його місце зайняв «душпастир», доля й інтереси якого були зв’язані з долею й інтересами смертельних ворогів народу...

Тепер між духовенством та мирянами не було вже і не могло бути і спільних національних прагнень, на їх місці виникла прірва, яка чим далі, тим більше по­глиблювалася. Колишнього священика-кріпака заступив тепер священик-поміщик, експлуататор, на сторожі інте­ресів якого стояла ворожа селянським масам держава. Ця держава зобов’язала селянина віддавати уніатському священикові частину урожаю («коблина» та «роковина» ^]) й деяку кількість днів у році безплатно працювати на його полі. Зайво було б підкреслювати, що уніатське ду­ховенство поквапно використовувало надане йому німець­кими феодалами право грабувати селянина, яким воно користувалося понад 200 років, тобто майже до наших днів.

Не менш злочинну роль відіграли уніатські панотці й у національному житті Закарпаття. В цьому питанні вони також діяли на руку нашим ворогам, здавна вже стурбованим таким природним тяжінням народу Закар­паття до своїх північних братів.

Незважаючи на кордони, культурні й політичні зв’яз­ки Закарпаття з Північчю існували з найдавніших часів. Сюди надходили рукописи з Київської й Галицької Русі, а після татарської навали культурним центром для за­карпатців стала Москва. Коли спалахнуло повстання українського народу, очолюване Богданом Хмельницьким, народ Закарпаття з тремтінням серця чекав і собі сигна­лу до збройного виступу.