Unknown

Грицько був на сьомому небі. Ризикуючи потрапити під вогонь своїх людей, він притьмом збіг з горба. Через хвилину він був уже в рові. Перед ним лежав мертвий бандит із затисненим у руці пістолетом.

Саме цього й треба було Грицькові. Вмостившись за кущем шипшини, він посилав короткі прощальні черги за втікаючими бандерівцями. А потім, разом з усім май­же селом, піднявся в атаку. Рвучкий вітер тамував його подих і глушив його тріумфальний крик, що був криком безсмертного Клаасового сина:

— Ура! Перемога за тезами!..* інакше його серце спокою. Він був солдатом і месником, і таким залишиться до часу, коли знову засяють вогні в хатах, коли ходитимуть люди на весілля з веселими, без­турботними піснями, коли сокири рубатимуть дрова за­мість дитячих голів, а вчителі не розплачуватимуться більше мученицькою смертю за те, що вони вчителі. Як завжди в тяжкі хвилини, так і тепер, здавалося хлоп­цеві, що на нього дивиться весь Підбужанський район, а може і вся Україна.

Музика змовкла, ще одна мертвецьки тиха ніч лягла на змучене село. Вітер раптом якось ущух, і сніг знову клався ліниво пластами.

Перед очима Грицька щось холітнулось. Хлопець здри­гнувся. В двадцяти кроках від нього з’явилась людина, за нею третя, четверта. Поки з-за кущів виринула и ята, Грицько знав уже, з ким має діло. Трохи наліво, полями, яких 200 кроків за бандитською стежою, відірвалась від снігу цеп.

У грудях молодого «істребка» заколотилося серце. Від­ступати було пізно, але вій міг прилипнути до верби, і харцизи пройшли б повз, не помітивши його. Та за його спиною було село, були малі діти, були їх батьки — Гри- цькові товариші по зброї. Грицько не зрадить їх, Гри­цько взагалі не зпає, що таке зрада, як не знав цього слова колись Річард-Левине серце. Хай бандерівські кулі зроблять з нього решето, та перший постріл буде його, і цей постріл підніме на ноги все село.

Він цілив недовго — не було на те часу. Спокійно на­тиснув курок. З-поміж його рук посипались іскри, по­стріл громом покотився по горбах. Передній бандит за­махав руками і впав горілиць. Інші залягли, та, поки від­крили вогонь, Гриць встиг зайняти вигідну позицію за жолобком з замерзлою водою.

В замку його гвинтівки ще чотири патрони. їх треба було берегти, це були останні чотири краплі води у флязі подорожнього, що опинився посередині африканської пус­телі.

Бандерівські кулі злісно постукували об прикорінь верби. Коли один з бандитів спробував було піднятись, Грицько вистрілив удруге і — дав маху. Вистрілив ще раз — з таким самим результатом. Десь зліва обізвався автомат, і зараз після нього настала тиша. Гриць не спус-

кав ока з бандитів. Вони повільно відповзали, залишаючи тіло вбитого.

Грпцько обережно підвівся й, сховавшись за вербою, скинув очима на яр. Бандитська цеп швидко просувалася вперед, до села їй залишилось не більше 300 метрів.

Була дорога кожна секунда. Низько нахилившись, Грицько побіг угору. Він повинен був будь-що випереди­ти бандитів.

— Невже в селі не звернули уваги на стрілянину? — подумав у розпачі. Прицілився ще раз. Немов глузуючи з нього, бандити не відповідали. Обабіч шляху цеп рап­тово луснула, і чоловік двадцять бандерівців зникло в придорожніх ровах. Вони пройдуть ще двісті кроків і блискавичним наскоком захоплять міст. Що далі буде, Гриць волів не думати. Картина палаючої школи і роз- холітаного трупа вчителя ніколи не зникала з його очей.

Хлопець заплакав сльозами гніву і образи. Бандити підходили вже до річки. Місяць, що визирнув з-за хмар, освітив їх праве крило на протилежному горбі: бандити бігли, наблизившись до перших хат на відстань револь­верного пострілу.

Грицько знав, чим це пахне.

Рівно через хвилину вони зникнуть в садках, а ще че­рез хвилину спалахнуть перші клуні і серед безлюдної стрілянини піднімуться в небо крики мордованих людей.

Він жбурнув гвинтівкою об землю. Залишалось ще одно тільки: кричати. Він підніс уже долоні до уст, коли над селом блиснула ракета, а слідом за нею весь краіі се­ла заіскрився залпами гвинтівок і клекотливими чергами автоматів. Кулемет обізвався, коли бандерівці повилази­ли з ровів і юрбою кинулись на міст. Уже перша черга скосила їх.

Грицько був на сьомому небі. Ризикуючи потрапити під вогонь своїх людей, він притьмом збіг з горба. Через хвилину він був уже в рові. Перед ним лежав мертвий бандит із затисненим у руці пістолетом.

Саме цього й треба було Грицькові. Вмостившись за кущем шипшини, він посилав короткі прощальні черги за втікаючими бандерівцями. А потім, разом з усім май­же селом, піднявся в атаку. Рвучкий вітер тамував його подих і глушив його тріумфальний крик, що був криком безсмертного Клаасового сина:

— Ура! Перемога за тезами!.. *

І

Червона від напруги, вилізла на останню гілляку, па якій ще можна було сяк-так триматися. Крізь рідку на цій висоті листву каштана Матільда бачила покрівлю. По її сліпучо-білій тепер поверх пі іішов кіт з обрубаним хвостом і смішно потрясав то однією, то другою лапкою. Це був відомий усім жильцям будинку Злодій.