Unknown

Матільда пригадала, чого вона дерлася так високо в цю пекельну спеку. Гукнула раз і другий — Павло не обізвався. Не встигла гукнути втретє, як внизу, десь ду­же-дуже глибоко, бренькнули струни гітари, і пискливий хлоп’ячий голос наповнив подвір’я набридливою піснею про Капрі, острів квітів і рож.

З жалю і пересердя Матільда мало не заплакала. З спритністю, якої сама не чекала, злізла з дерева.

Павло стояв, відвернений від неї спиною, і разом з іншими хлопцями стежив за долонею не більшого, ніж він, русявого співака, якою той модулював свііі голос.

Матільда зблідла від гніву і образи. Вона шугнула в найближчий коридор. 'Гам було прохолодно, пильно, й за горло душила така звична в коридорах цього будинку суміш запахів людської й котячої сечі. Матільда йшла темним вузьким лабіринтом і витирала рукавом сльози.

Коли вона ввііішла в фіолетові сутінки протилежного кінця коридору, її очі вперше, мабуть, в житті зупини­лись на великому розп’ятті, повішеному в цій грязній пітьмі невідомо кіш, коли і навіщо. Вона стала навшпинь­ки і, захлинаючись від тихого плачу, прилипла губами до ніг Ісуса, ніг, вкритих товстою кожурою пилюки. Та від того їй не стало легше. Тягаря цієї раптової самот­ності не могла підняти навіть найгарячіша молитва.

Тихо, наче кіт Злодій, ввійшла до хати. Матері не було. Хворий батько важко еонів під периною. Прозорий

УИ-~в> V                  «"      ^ Л-»^^