Читаем tmp0 полностью

Така мала інтензивність полїтичної дїяльности київської громади, могла мати ріжні причини. З одного боку — показало ся, що завдяки полїтичній традиції Київа відокремленнє Київської землї йде далеко труднїйше нїж усякої иньшої, що боротьба ся далеко більш скомплїкована. По друге — для Київа як для торговельного міста, взагалї для київської аристократії всяка війна була особливо тяжка, бо била по кешенї, й тому громада передовсїм бажала спокою, за всяку цїну. По третє — таки й сили сеї громади були не великі. Вона розпоряджала силами самої тільки Полянської землї, дуже невеликої, — силами Київа і його пригородів; київські ж „волости” аннекси, не залежали від київської громади, від київського віча, а безпосередно від князя тільки. Деревська земля як з одного боку не показувала нїяких змагань до самостійного полїтичного житя, так з другого боку показує повний індіферентизм до полїтичних змагань київської громади і не бере нїякої участи в її житю. Оден однїський раз маємо тут нїби прояв участи, але й то непевний: коли 1151 р. Ізяслав Мстиславич, на заклик Київської землї, йшов відбирати Київ від Юрия, бачили ми по дорозї стрічі в Дорогобужу, Корчеську, Мичську; люде виходили часом з церковною процесією, часом просто в депутації, заявляли свою радість з причини приходу Ізяслава й називали його своїм князем 4 ). Подібним способом і київські громади заявляли свою участь в полїтичних справах. Але сї депутації з міст погоринських і деревлянських з'являли ся тодї тільки, як Ізяслав із своїм значним військом приступав під певний город, хто зна — чи не робило ся се просто для охорони города від можливих прикростей 5).

Полуднева Київщина була в значній мірі залюднена Чорними Клобуками, що теж не входили в круг впливу київського віча: се була чужа домішка, що не чула обовязку, як київські пригороди, тримати ся ухвал свого „города”. В серединї XII в. Чорні Клобуки, що правда, тримають ся разом з Киянами, хоч і фіґурують осібно: „Руська земля і Чорні Клобуки”, як говорить про них лїтопись. Але в другій половинї столїтя вони більше пильнують уже своїх інтересів, часом тримають ся нещиро („льстять”), часом тримають ся зовсїм противних князїв, і тим розумієть ся тільки ослаблюють силу київської громади. Так нпр. за часів боротьби Мстислава Ізяславича за Київ, тимчасом як Кияне тримали ся його, Чорні Клобуки „льстили”, а деякі з поміж їх попробували піддержати проти нього Володимира Мстиславича 6 ). Трохи пізнїйше знову бачимо, що частина Чорних Клобуків тримаєть ся Мстислава, але не щиро, частина ж стає по сторонї Ростиславичів 7 ); в рішучу хвилю — київського погрому 1169 р. Чорні Клобуки теж „льстяху подъ Мстиславомъ” 8 ).

Що навіть і з поміж пригородів у Вишгородцїв бачимо натяки на певну емуляцію з Київом, або принаймнї брак тїснїйшої солїдарности, я вже казав.

Не здужаючи виробити для себе свою династию і навіть не відважаючись дуже анґажуватись нею, київська громада мала ще меньше енерґії й відваги взяти управу землї в свої руки. Коли вона не могла мати князя, якого бажала, вона волїла мати якого небудь нїж нїякого. Не знати, що при тім тут впливало — потреба оборони, чи страх внутрішнїх розрухів. „Тяжко бяше Кияномъ, не осталъ бо ся бяше у нихъ ни одинъ князь у КиєвЂ” каже лїтопись 9 ), пояснюючи, чому Кияне в 1154 р. закликали до себе непопулярного Ізяслава Давидовича; вона додає, що при тім Кияне бояли ся Половцїв, але в усякім разї сей епізод найлїпше показує повну безрадність громади що до самоуправи. Можна подібних ілюстрацій знайти й більше — згадаймо хоч би, як київська громада стратила духа, втративши Всеслава під час повстання 1069 р.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии