Читаем tmp0 полностью

49) Про сю канївську церкву див. реферат Лашкарьова в його Очерках і замітку О. Левицького в К. Старинї 1903, X. Звичайно сю церкву уважають церквою св. Георгія, збудованою Всеволодом у Каневі, але на се нема нїяких доказів, а церква зветь ся тепер Успенською.

50) Можна-б іще припустити, що Родня була відновлена на старім місцї за Ярослава і загинула під час руїни при кінцї XI в., а в XII в. з'явивсь у сусїдстві на її місцї Канїв, або що Канїв XI в. стояв на Княжій горі, а по руїнї, в XII в. був перенесений далї на північ, — та богацтво християнських старинностей трохи трудно витолкувати як слїд осади, що простояла тут тільки яких 60 лїт, від Ярослава до 90-х рр. XI в.

51) Іпат. с. 227.

52) Іпат. с. 327, пор. 24І.

53) Іпат. с. 268, дор. 329.

54) Іпат. с. 452, 453.

55) Іпат. с. 361, 371.

56) Іпат. с. 330, 337, 454.

57) Що на місцї городища коло с. Конончі був Товаров, видно з люстрації 1552 р. — Архив Югозап. Россіи с. 100; інвентар 1616 р. згадує, що на ґрунтах Товарова сїло село Воробіївка (іb с. 308), але се не зовсїм докладно, як бачимо; археольоґічні нахідки близше льокалїзують його місце (в свой Історії Київщини я міг тільки загально вказати на околицї м. Межирич). Що до сахнівського городища, то місцем до нього найблизше підходить зі звістних нам пороських городів Кульдеюрів (хоч я б не поручив ся, що се було постійне імя, а не часове означеннє, по імени хана, що його в тім часї держав, як город Чюрнаїв). З другого боку, тому що се було більше місто, як показують богаті нахідки, насуваєть ся Дверень, що мусїв бути одним з найлїпших городів на Поросю: як особливо привабну державу дають його Контувдїю. Цїкаво було б зібрати хороґрафічні назви з Сахнівки: може б вони рішили питаннє.

58) Відомости про нахідки з с. Конончі й Сахнівки див. в Археол. лЂтопись Ю. Рос. 1899 с. 94, 118, 146, 1901 с. 150, 182, 210-1. З Дївич-гори, як здогадують ся, походить дорогоцїнний скарб в кол. Ханенка, знайдений в 1900 р. (місце нахідки лишило ся в секретї), що між иньшим містить дорогоцінну діадему. Між нахідками, що дали розкопки тутешнього городища, особливо інтересний дзвін. Городище Товарова вкрите останками неолїтичної культури й передмікенської кераміки, культура княжих часів виступає як найновійша верства на нїм.

59) Над Днїпром в серединї XIII в. останню руську осаду бачимо на цїлий переїзд від Канїва — видко се з подорожі Пляно-Карпінї (Recueil de voyages IV 137). Хороґрафічні назви (див. прим. 14) також показують зовсїм виразно, що чорноклобуцька кольонїзація переходила значно за Рось.

60) Антонович — Археологическая карта с. 138.

61) Її розкопали в 1847 р. і знайшли зьвірячі кости — може останки тризни, та кілька стріл.

62) Сендульскій М. Искорость — в Волын. епархіальн. вЂдом. 1880, VII, Памятники старины въ западн. губерніяхъ в. IV, К. Старина 1882, II с. 546: Искорость — древній Коростень или Скоростень, тут сказано що назва „Ольгині банї” нарід не знає, а зве се місце просто „сижею”.

63) Іпат. с. 443, 450, 452, 453-4.

64) Місцева традиція уважає її фундатором св. Володимира.

65) Іпат. с. 474.

66) Архивъ Югозап. Рос. VII. II с. 12 (походженнє сеї записки вимагає розслїдження).

67) Сендульскій Г. Овручъ — Волынскія епарх. выд. 1876, І, Памятники старини въ зап. губ. IV і Волинь, изд. Батюшковим с. 78-9 (з рисунком).

68) Що Мик-город то давнїй Мичськ, видко з фальшованого привилея кн. Андрія Юриєвича „Китая” — див. Описаніе Кіево-печер. лавры Евгенія с. 170.

69) Див. Іпат. с. 285-7.

70) Архивъ Югозап. Россіи VII, І 129.

71) Іпат. с. 243, 257, 367).

72) Іпат. с. 555.

73) Див. мою Історію Київщини с. 43 і в сїм томі, в примітках при мапі Волини, sub voce.

ВНУТРІШНЄ ЖИТЄ КИЇВЩИНИ: ЗЕМСЬКА АРИСТОКРАТІЯ Й ЇЇ ВИЛИВИ; ПОЛЇТИКА ЗЕМЛЇ, КИЇВСЬКА УЛЮБЛЕНА ДИНАСТИЯ; ПОЛЇТИЧНА ДЇЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДИ І ЇЇ СЛАБКІ СИЛИ; КИЇВСЬКЕ ВІЧЕ. НЕПОДЇЛЬНІСТЬ КИЇВЩИНИ; КНЯЖІ ВОЛОСТИ В КИЇВЩИНЇ. КУЛЬТУРНЕ І РЕЛЇҐІЙНЕ ЗНАЧІННЄ КИЇВА.

З внутрішнього житя Київщини піднесемо тут де що, полишаючи иньше до загального огляду.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии