Сендвіч із шинкою

Раптом я почув смішок когось із золотих хлопчиків і озирнувся. До крамниці зайшов гурт хлопців, що вчилися зі мною в Челсі. Вони приміряли светри, сорочки і ще всіляки речі. Я знав їх лише наглядно, за чотири роки в школі ми жодного разу не розмовляли. Їхнім лідером був Джимі Ньюхол. Він був півзахисником нашої футбольної команди, непереможної протягом трьох років. У нього було золоте волосся, що відбивало сонячне проміння або ж світло лампи в класі. Він мав товсту, міцну шию, над якою сиділо ідеальне обличчя юнака зі скульптури якогось видатного майстра. Все було таким, як воно і повинно бути: ніс, лоб, підборіддя, все ідеально. І тіло також було досконалим. Решта хлопців з його гурту були не такими ідеальними, як він, та не набагато гіршими. Вони стояли примірюючи светри й сміялися, готуючись піти до U.S.C. чи Стенфорду.

Джастін Філіпс підписав мою форму. Я саме прямував до ліфту, як раптом почув голос:

«ГЕЙ, СКІ! СКІ, ТОБІ ЛИЧИТЬ ТВОЯ УНІФОРМА!»

Я зупинився, розвернувся й махнув їм рукою.

«Погляньте-но на нього! Найкрутіший хлопець у місті з часів Томі Дорзі![19]»

«Та проти нього Гейбл просто водопровідник.»

Я зупинив свого возика й підійшов до них. Я не знав, що буду робити. Я зупинився й поглянув на них. Мені вони ніколи не подобались. Можливо хтось ними і захоплювався, проте не я. У їхніх постатях було щось жіночне. Їхні тіла були м’якими, не загартованими вогнем. Вони були просто прекрасним нічим. Мене від них нудило. Я їх ненавидів. Вони були частиною кошмару, що завжди переслідував мене у різних подобах.

Джимі Ньюхол вишкірився. «Слухай, хлопче, а чому ти ніколи не пробувався до команди?»

«Мені це не було потрібно.»

«Кишка тонка, га?»

«Знаєш парковку на даху?»

«Ну звісно.»

«Зустрінемось там…»

Вони пішли на парковку, а я зняв свою робочу сорочку й кинув до візка. Джастін Філіпс посміхнувся мені, «Дорогий друже, ти нарвався і тобі зараз надеруть зад.»

Джимі Ньюхол чекав у оточенні своїх посіпак.

«Ой, дивіться, наш вантажник!»

«Думаєш, він носить жіночу білизну?»

Ньюхол стояв під сонцем. Він був без сорочки й майки. Він втягнув живіт і випнув груди. Він добре виглядав. Куди я вляпався, чорт забирай? Я відчув, як у мене затрусилася нижня губа. Піднявшись на дах я відчув страх. Я поглянув на Ньюхола, на відблиски сонця на золотавому волоссі. Я багато разів бачив його на футбольному полі. Я бачив його 50- та 60-ярдові забіги, в той час як сам підтримував команду суперника.

Ми поглянули одне на одного. Я вирішив не знімати своєї сорочки. Він стояв нерухомо. Я також.

Нарешті Ньюхол заговорив, «ОК, зараз я тебе замішу.» Він почав наближатися. Повз нас саме проходила маленька бабуся з пакунками. На ній був невеличкий зелений фетровий капелюшок.

«Добридень, хлопчики!» сказала вона.

«Доброго дня, пані.»  

«Який чудовий день…»

Бабуся відчинила двецята машини й поклала туди пакунки. Потім вона поглянула на Джимі Ньюхола.

«О, яке в тебе чудове тіло! Закладаюся,  тобі можна грати Тарзана!»

«Ні пані,» сказав я. «Перепрошую, та він всього лиш мавпа, а ті хлопці – то його плем’я.»

«О,» вирвалося в неї. Вона сіла в машину, завела двигун і ми почекали поки вона поїде.

«Ну що ж, Чінаскі,» сказав Ньюхол, «ти був відомим у школі за свій клятий гострий язик. Але зараз я тобі як слід всиплю!»

Ньюхол кинувся на мене. Він був готовий. Я ж не очікував такого ривка. Все, що я встиг побачити – це блакить неба і спалахи кулаків. Він був швидшим за мавпу і дотого ж більшис. Я не встигав бити у відповідь, а тільки приймав його кам’яні удари. Я бачив тільки його кулаки, що літали навколо й приземлялися на мене, боже мій, він дійсно був сильним, здавалося, цьому не буде кінця, а відступати було нікуди. Я вже був подумав, можливо ти слабак, так певно і є, тобі треба здатися.

Та чим більше він бив, тим менше ставало страху. Я лише дивувався його силі й енергії. Звідки вони в нього? У такої свині? Просто він був багатим. Я більше нічого не бачив – в очах у мене танцювали жовті, зелені й фіолетові вогники – і раптом жахливий спалах ЧЕРВОНОГО… Я відчув, що падаю.

Чи так стається завжди?

Я впав на одне коліно. Я чув, як над нами пролетів літак. Мені хотілося бути там не борту. Я відчув, як по губам і підборіддю щось потекло… це була тепла кров з мого носа.

«Все, годі, Джимі, з нього досить…»

Я поглянув на Ньюхола. «Твоя мати смокче хуї,» сказв я йому.

«Я ПРИБ’Ю ТЕБЕ!»

Ньюхол навалився на мене ще до того, як я встиг устати. Він схопив мене за горло і ми покотилися прямо під «Додж». Я почув як він вдарився головою об щось. Я не знаю, що то було, проте я почув звук. Це сталося доволі швидко і тому решта хлопців цього навіть не помітили.

Я підвівся і Ньюхол також встав.

«Я тебе вб’ю,» кинув він.