Сендвіч із шинкою

Джимі підвівся з крісла й пошкандибав у спальню.

«Коли вона повернеться, я її трахну, Джимі.»

Він мене не чув. Він просто-таки заломився у спальню.

Я сходив на кухню й узяв ще пива.

Я сидів, пив пиво і чекав на Клер. Де ту шльондру носить? Мені це не подобалось. Я навчу її порядку.

Я встав і пішов у спальню. Джим лежав на животі повністю одягнений. Я розвернувся і вийшов.

Було очевидно, що у хлопця була кишка тонка для випивки. Клер потрібен був мужик. Я сів і відкрив ще одне пиво. Я добряче приклався. На журнальному столику я помітив пачку сигарет, взяв одну й запалив.

Не знаю, скільки ще пива я видудлив, чекаючи на Клер, та нарешті я почув шарудіння ключа у замку. Зайшла Клер – власниця прекрасного тіла й світлого волосся. Це тіло стояло на викоких каблуках і злегка похитувалось. Жоден художник не зобразив би краще. На неї вирячилась навіть стіна, абажур, крісла та коврик. Чарівно. Вона була переді мною…

«Ти хто, в дідька, такий? І що це все означає?»

«Клер, нарешті ми зустрілись. Я Хенк. Друг Джимі.»

«Ану пішов геть!»

Я засміявся. «Розслабся, крихітко, тут тікльки я і ти!»

«Де Джимі?»

Вона забігла у спальню, потім повернулася.

«Ах ти ж малий хрін! Що тут відбуваєтсья?»

Я взяв сигарету й запалив. Я посміхнувся.

«А ти гарна, коли сердишся…»

«Та ти ж просто сопливий хлопчисько, що напився пивом. Іди додому.»

«Сядь, крихітко. Випий пива.»

Клер сіла. Я цьому дуже здивувався.

«Ти вчишся у Челсі, чи не так?» запитала вона.

«Ага. Ми з Джимом приятелюємо.»

«Ти Хенк.»

«Так.»

«Він розповідав мені про тебе.»

Я подав Клер банку пива. Моя рука тремтіла. «Ось, тримай, крихітко.»

Вона відкрила пиво й зробила ковток.

Я поглянув на Клер, підняв свою банку й цокнувся з нею. Це була розкішна жінка, типажу Мей Вест, вона також носила обтягуючі сукні, що підкреслювали її стегна і ноги. І Груди. Неймовірні груди.

Клер схрестила свої чудесні ноги, спідниця злегка задерлася. У неї були повні стегна золотистого кольору і панчохи чудово підкреслювали колір її шкіри.

«Я бачила твою маму,» сказала вона.

Я осушив свою банку й кинув собі під ноги. Я відкрив нову, зробив ковток і поглянув на неї, гублячись куди дивитись – на її груди, ноги чи на стомлене обличчя.

«Вибач, що напоїв твого сина. Але я маю тобі щось сказати.»

Вона повернула голову, прикурюючи сигарету, потім подивилвася на мене.

«Так?»

«Клер, я люблю тебе.»

Вона не засміялася. Вона просто злегка посміхнулася, припіднявши кінчики губ.

«Бідолашний хлопчику. Ти ж просто ще жовтороте курча.»

Хоча це й була правда, мене вона розізлила. Певно, через те, що я знав, що вона права. Мої мрії й пиво всередині мене хотіли почути дещо інше. Я ковтнув ще раз, поглянув на неї й мовив, «Заткнися. Знімай блузку. Покажи мені свої ноги. Свої ляшки.»

«Ти ж іще просто хлопчисько.»

Потім я сказав це. Навіть не знаю, звідки були ці слова, та я сказав їх, «Крихітко, та я розірву тебе навпіл, тільки дай мені шанс.»

«Справді?»

«Атож.»

«Ну що ж. Давай.»

Вона це зробила. Саме так, як я й сказав. Вона розставила ноги й зняла блузку.

На ній не було трусиків.

Я бачив її великі білі стегна, просто ріки плоті. На лівому стегні у неї була велика бородавка. А поміж її ніг були справжні зарості, та волосся там було не яскраво-жовте, як на голові, воно було буре з проміжками сірого, мертве й сумне, ніби старий засохлий кущ.

Я підвівся.

«Пані Хетчер, мені пора йти.»

«Господи, а я думала, ти хотів розважитись!»

«Тільки не тоді, коли ваш син у сусідній кімнаті, пані Хечтер.»

«Не хвилюйся, Хенку. Він у відключці.»

«Ні, пані Хетчер, мені й справді пора йти.»

«В такому разі вали звідси, малий засранцю!»

Я зачинив двері, спустився в під’їзд і вийшов на вулицю.

Подумати тільки, і за це хтось наклав на себе руки.

Ніч була на диво гарною. Я повертався до будинку своїх батьків.

44

Я чудово бачив свою подальшу долю. Я був бідним і мав ним і залиштись. Та мені насправді й не хотілося грошей. Я навіть не знав чого хочу. Хоча насправді знав. Я хотів кудись заховатися і нічого не робити. Думка про те, щоб кимось стати не тільки лякала мене, мене від неї нудило. Думка про те, щоб стати юристом, радником, інженером чи ще кимось здавалася мені неприйнятною. Одружитися, завести дітей, застрягти в сім’ї. Щодня ходити на роботу, а потім повертатись. Неможливо. Робити щось, приймати участь у сімейних пікніках, святкуваннях Різдва, 4 липня, Дня праці, Дня матері… хіба людина народжувалася для цьбого всього, щоб в результаті померти? Я б краще був посудомийником, щодня повертався б до своєї маленької кімнатки й упивався поки не засну.

У батька були великі плани. Він казав мені, «Сину, чоловік у своєму житті має купити дім. А коли він помре, то передасть його своєму сину. Потім його син купує власний дім і помирає, залишаючи обидва свої будинки своєму сину. Це вже два будинки. Той син купує свій дім, а це вже три будинки…»

Структура сім’ї. Перемога над всіма лихами з підтримкою родини. Він у це вірив. Візьміть сім’ю, підмішайте туди віру в Бога і Державу, додайте десятигодиннй робочий день і отримаєте те, що потрібно.