Печера ідей

Трамах, Анфіс та Евней знайомляться з Менехмом. Коли? Де? Невідомо, але це й не має значення. З певністю можна казати, що Менехм пропонує їм позувати для скульптур і грати у його виставах. Однак згодом він закохується в них і запрошує взяти участь у своїх розпусних вечірках з іншими ефебами.** Проте скульптор виявляє Анфісові більше уваги, ніж двом іншим юнакам. Ті починають ревнувати, і Трамах погрожує Менехмові про все розповісти, якщо той не розподілить свою прихильність справедливіше.* Менехм наляканий і домовляється зустрітися з Трамахом у лісі. Трамах удає, буцімто йде на полювання, а насправді вирушає до умовленого місця зустрічі, де сперечається зі скульптором. Той, чи то за наперед продуманим планом, чи то у мить потьмарення розуму, б’є юнака й лишає мертвим або непритомним на поталу хижакам. Почувши про смерть товариша, Анфіс та Евней жахаються й одного вечора приходять до Менехма, вимагаючи у нього пояснень. Він холодно зізнається їм у скоєному, можливо, щоб залякати, і Анфіс вирішує покинути Афіни, начебто через військову службу. Евней, що не може позбутися Менехмової влади, наляканий і хоче його виказати, одначе скульптор прибирає і його. Це відбувається на Анфісових очах. Тоді Менехм вирішує понівечити кинджалом Евнеїв труп, облити його вином і передягти в жіночий одяг, щоб усі подумали, ніби йдеться про самогубство підлітка, одурілого від вина.** Оце й усе.***

__________

^{** «Можна уявити їхні нічні пересміхи, — каже Геракл, — їхні легкі хитливі рухи перед повільним Менехмовим різцем, неспішні любовні пустощі, червонясті відсвіти полум’я смолоскипів на юних тілах…»}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

__________

^{* «І після принадного ковтка вина насолоди лишається кислий осад суперечок», — каже Геракл.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

__________

^{** «Зауваж Менехмову хитрість! — зазначає Геракл. — Недарма він митець: йому відомо, що зовнішній вигляд впливає на нас, як сильне зілля. Коли ми побачили передягненого Евнея, від якого тхнуло вином, то одразу подумали: “Молодик, що так упивається й виряджається жінкою, здатен на будь-що”. Ось тут і є пастка: наші узвичаєні моральні судження цілковито відкидають доводи нашого раціонального мислення!»}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

__________

^{*** «А лілія?» — запитує тоді Діагор. Геракл, роздратований тим, що його перервали, відповідає: «Поетична деталь, та й годі. Адже Менехм — митець». Розгадникові, утім, не відомо, що лілія — це не «поетична» деталь, а ейдетична, і через це він, персонаж твору, не здатен її збагнути. Лілія — це вказівка не для Геракла, а для читача. Відновлюю з цього місця нормальний діалог.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Те, що я тобі розповів, добрий Діагоре, — це все мої висновки, яких я дійшов після нашої зустрічі з Менехмом. Я був майже переконаний у його вині, але як упевнитися остаточно? Тоді я подумав про Анфіса: він був слабким місцем на тій гілці, готовим зламатися навіть під легесеньким натиском… Я придумав простий план: під час вечері в Академії, поки ви всі марнували час, розмовляючи про поетичну філософію, я стежив за нашим вродливим виночерпієм. Як тобі відомо, виночерпії обслуговують гостей у визначеному порядку. Таким чином я знав, коли Анфіс підійде до мене, і коли він це зробив, я дістав з плаща клаптик папірусу й мовчки, але промовистим жестом дав йому. Там було написано: «Я все знаю про Евнеєву смерть. Якщо не хочеш, щоб я розповів, не неси вино наступному бенкетарю: зачекай мене на кухні, сам».

— Але звідкіля ти знав напевне, що Анфіс був свідком Евнеєвої смерті?

На Геракловому обличчі з’явився задоволений вираз, немовби розгадник чекав саме на це запитання. Він примружив очі, усміхаючись, і відказав:

— Я не знав напевне! Моя записка — це приманка, але Анфіс клюнув на неї. Коли я помітив, що він довго не підходить до наступного гостя… цього твого колеги-ментора, що рухається так, наче в нього очеретини замість кісток…

— Калікла, — кивнув Діагор. — Так, тепер я пригадую, що він відлучався на якийсь час…