Печера ідей

Геракл почув себе невпевнено: йому видалося, що незнайомець боїться і водночас не боїться, що він небезпечний, але не заподіє лиха. Він миттю зміркував, що такі суперечності у вдачі характерні для жінки. Але… хто вона? Краєм ока він помітив, що вулицею наближається купка смолоскипів; люди, які несли їх, співали не в лад. Мабуть, учасники котроїсь із останніх ленейських процесій, що поверталися додому, нахапавшись пісень, яких чули або співали під час обрядів, гнані свавільною владою вина.

— Я тебе знаю?

— Так. І ні, — відказала постать.

Як не дивно, ця загадкова відповідь допомогла йому нарешті зрозуміти, хто це.

— Ясінтра?

Постать не поспішала відповідати. Смолоскипи наближалися, хоча весь цей час здавалося, ніби вони не рухаються.

— Так.

— Що тобі треба?

— Допомога.

Геракл вирішив підійти ближче й ступив крок правою ногою. Сюрчання цвіркунів немовби вщухло. Полум’я смолоскипів мляво колихалося, наче важкі запони, які рухає тремтлива стареча рука. Ліва Гераклова нога подолала ще один елейський відтинок. Цвіркуни засюрчали знову. Полум’я смолоскипів міняло свою форму невловно, як хмари. Геракл здійняв праву ногу. Цвіркуни замовкли. Полум’я здибилося, закам’яніло. Нога опустилася. Стихли всі звуки. Полум’я не рухалося. Нога спинилася над травою…*

__________

^{* А тут спинюся я. Решта цього довжелезного абзацу — то гнітюче-нудотний опис кожного Гераклового кроку до Ясінтри. Неймовірно, але розгадник так і не доходить до гетери — це нагадує парадокс Зенона Елейського (звідси й вислів «елейський відтинок») про Ахілла, який ніколи не наздожене черепахи. Усе це, разом із частим повторюванням таких слів, як «повільний», «важкий», «неповороткий», і метафор, пов’язаних із рільництвом, вказує на Гераклів подвиг, що полягав у викраденні повільних корів і биків — череди велетня Геріона. Ужитий в тексті епітет «круторогий» походить із Гомерової «Іліади»: її автор часто називає биків і волів «круторогими»… Що ж до тягаря й повільності, то мушу зазначити, що мені нарешті вдалося повністю справити потребу, і через це мій настрій поліпшився. Можливо, кінець мого закрепу — це добрий знак, який віщує швидке досягнення мети.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Діагор мав враження, ніби слухає Геракла вже бозна-скільки часу.

— Я запропонував їй свою гостинність і пообіцяв допомогти, — пояснював Геракл. — Ясінтра налякана, бо їй погрожували й вона не знала, до кого звернутися: ти ж розумієш, наші закони не надто прихильні до жінок її ремесла.

— Але хто їй погрожував?

— Ті самі люди, які робили це раніше, ще до нашої з нею розмови. Саме тому вона й утекла, коли нас побачила. Але май терпець, зараз я тобі все розповім. Гадаю, у нас є трохи часу, адже тепер наше завдання полягає в тому, щоб чекати на звістку… Ах, останні хвилини перед остаточною розгадкою таємниці — це для мене завжди особлива втіха! Вип’єш нерозведеного вина?

— Цього разу вип’ю, — пробурмотів Діагор.

Коли Понсіка пішла, лишивши на терасі важку тацю з двома чашами й кратером нерозведеного вина, Геракл мовив:

— Слухай і не перебивай мене, Діагоре: пояснення затягнеться, якщо моя увага розсіюватиметься.

І він почав оповідати, переміщуючись туди-сюди по терасі повільною, вайлуватою ходою, звертаючись то до стін, то до блискучого саду, немовби готував промову для виступу перед Народними зборами. Його опецькуваті руки обплітали слова забарними жестами.*

__________

^{* Марудне пояснення Геракла Понтора ще більше посилює ейдезис, адже зазвичай такий скупий на слова розгадник тут вдається до численних розлогих відступів, що просуваються повільніше за Геріонову череду. Я вирішив подати цю розповідь у скороченому вигляді. Там, де мені видаватиметься слушним, я вставлятиму уривки авторського тексту.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯