Печера ідей

— Усе дуже просто, Філотексте. Перший ступінь — це будь-яка назва. Наприклад, «книжка», «будинок», «трапезна»… Другий ступінь — визначення. Це фрази, що описують назви. Для книжки, наприклад, визначення буде таке: «Книжка — це папірус, на якому записано цілісний текст». Очевидно, що література охоплює тільки назви й визначення. Третій ступінь — це образ, те, що кожен із нас уявляє, коли думає про щось. Наприклад, думаючи про книжку, я бачу подумки розгорнутий на столі сувій папірусу… Четвертий ступінь — пізнавальна бесіда. Це те, що ми робимо з тобою зараз, — застосовуючи наші знання, бесідуємо на певну тему. У нашому прикладі ми б розмовляли про книжку: про її походження, мету тощо… П’ятий і останній ступінь пізнання — це сама Ідея, себто справжній предмет пізнання. У нашому прикладі це була б сама Книжка, ідеальна книжка, книжка над книжками…

— Саме тому, Філотексте, ми вважаємо писане слово вельми недосконалим, — мовив Платон, — і зауваж, цим ми не прагнемо зневажити письменників… — почулися стримані смішки. Платон додав: — У будь-якому разі, гадаю, тепер ти розумієш, чому таку книжку неможливо створити…

Філотекст, схоже, замислився. По якійсь хвилі він промовив своїм деренчливим голоском:

— Поб’ємося об заклад?

Цього разу сміхом вибухнули всі присутні.

Діагор, якому бесіда почала видаватися безглуздою, неспокійно засовався на ложі. Куди ж могли подітися Геракл і Анфіс? Нарешті з неабиякою полегкістю він помітив опасисту постать розгадника, що виходив із темної кухні. Обличчя його, як зазвичай, нічого не виражало. Що ж сталося?

Геракл не повернувся на ложе. Він подякував за частування і пояснив, що певні справи змушують його повернутися до Афін. Ментори швидко й сердечно попрощалися з ним, а Діагор провів його до виходу.

— Де ти був? — запитав філософ, коли пересвідчився, що їх ніхто не почує.

— Моє розслідування наближається до завершення. Залишився вирішальний крок. Але він уже в наших руках.

— Менехм? — схвильований Діагор лише тепер помітив, що досі тримає в руці чашу з вином. — Це Менехм? Я можу висунути проти нього публічне звинувачення?

— Ще ні. Усе вирішиться завтра.

— А Анфіс?

— Він пішов. Але не турбуйся: за ним сьогодні вночі пильнуватимуть, — усміхнувся Геракл. — А тепер мені треба йти. І заспокойся, добрий Діагоре: завтра ти дізнаєшся правду.*

__________

^{* Я усвідомив, що ще не написав про те, як опинився в цій камері. Якщо ці нотатки справді можуть допомогти мені не збожеволіти, то, мабуть, варто розповісти все, що я пам’ятаю, таким чином немовби звертаючись до свого майбутнього малоймовірного читача. Дозволь же мені, читачу, ще раз перервати оповідь. Знаю, що тобі цікавіше читати далі твір, ніж вислуховувати про мої негаразди, але ж не забувай: хоч я зі своїми дописами тут, на споді сторінки, либонь, видаюся тобі неважливим, однак ти винен мені дрібку уваги на знак вдячності за ту плідну працю, без якої ти не мав би змоги насолоджуватися згаданим твором, який тобі так до вподоби. Тож май терпець, читаючи мене.}