— Ми відчуваємо… І відчуттям нашим іноді неможливо дати визначення… Але ж скільки поверхових слів!.. Як полюбляємо ми заміняти ними образи, ідеї, емоції, події!.. Увесь цей світ — бурхливий потік слів і ми вправно пливемо по ньому!.. Ця ваша печера, ваш дорогоцінний міф… Слова та й годі… Я вам скажу дещо, і скажу словами, але потім знову замовкну: усе, що ми думали і що думатимемо, усе, що вже знаємо і що знатимемо в майбутньому, цілковито все — це прегарна
Коли Крантор скінчив, запала цупка тиша.*
__________
* Я, мабуть, зсунувся з глузду. Щойно я
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Цербер, який невідступно дріботів за господарем, люто загавкав біля його ніг, здійняв сторч оцупок хвоста й вищирив гострі ікла, немовби запитуючи, що далі. Крантор, достоту як люблячий батько, що не сердиться на маленького сина, який відвертає його увагу від розмови з дорослими, нахилився до пса, узяв його на свої величезні ручища й поніс до ложа, наче невелику білу торбину, напхом напхану з одного кінця і майже порожню з другого. Діставшись ложа, він став бавитися з псом і від тої хвилини, здавалося, цілковито втратив цікавість до всього, що його оточувало.
— Крантор критикує слова і для цього користується ними ж, — сказав Спевсіпп. — Як бачите, говорячи, він суперечить сам собі.
— А мене зацікавило те, що він казав про книжку, в якій були б зібрані всі наші думки, — зауважив із сутіні Філотекст. — Чи можливо створити щось таке?
Платон коротко розсміявся.
— Відразу помітно, що ти письменник, а не філософ! Я теж колись пописував… І тому чітко можу відрізнити одне від іншого.
— Можливо, насправді різниці нема, — відказав Філотекст. — Я вигадую героїв, а ти — істини. Та я не хотів би відхилятися від теми. Крантор казав про книжку, що відображала б наш спосіб мислення… або ж наше пізнання предметів та істот. Чи можливо було б її написати?
Цієї миті Калікл, молодий геометр, єдиною — хоч і помітною — вадою якого була неоковирність (він рухався так, наче його кінцівки були вивихнуті), перепросив, підвівся з ложа й перетягнув своє тіло — чи то пак мішок із кістками — у сутінь. Діагор зауважив, що Анфіса, головного виночерпія, ніде не видно. Куди ж він міг подітися? Геракл теж іще не повернувся.
Помовчавши якусь хвилю, Платон промовив:
— Книжки, про яку ти кажеш, Філотексте, не вдасться написати.
— Чому?
— Бо це неможливо, — спокійно відказав філософ.
— Поясни, будь ласка, — попрохав Філотекст.
Поволі погладжуючи шпакувату бороду, Платон мовив:
— Уже віддавна тим, хто належить до цієї Академії, відомо, що є п’ять рівнів або ж ступенів пізнання будь-якої речі: його назва, визначення, образ, пізнавальна бесіда й сама Річ — справжня мета пізнання. Але письмо досягає лише перших двох рівнів: назви й визначення. Писане слово — це не образ і тому не може дістатися третього рівня. Писане слово не мислить, а отже не може провадити розумної бесіди. І тим паче, звісно, ним не можна досягнути останнього ступеня, самої Ідеї. Тому книжку, що описувала б наше пізнання речей, створити неможливо.
Філотекст на якусь хвилю замислився, а тоді сказав:
— Чи не міг би ти навести приклад кожного з цих п’яти ступенів, щоб я зрозумів, про що йдеться?
Тут миттю втрутився Спевсіпп, немовби Платонові не випадало наводити приклади.