Читаем НА СХІД ВІД ЕДЕМУ полностью

З часом стали помічати, що у Джеймсі Гру спалахнуло якесь полум’я, що якась сила засяяла у нього в очах. Його ніколи не бачили поруч з Кейті й ніякого зв’язку навіть не підозрювали.

Джеймс Гру став мужчиною. Він не ходив, а літав, він сам собі співав пісні. Він писав листи настільки переконливі, що керівництво його богословського училища ладне було поблажливо його поновити.

І раптом те полум’я згасло. Плечі його, такі рівні й квадратні, пригнічено згорбилися. Очі горіли, як у лихоманці, руки трусилися. Його бачили ночами у церкві, навколішках, він ворушив губами у молитвах. Він не приходив на уроки, сповіщав, що нездужає, тим часом було відомо, що він самотньо блукає у горах за містом.

Якось пізно вночі він постукав у двері дому Амесів. Містер Амес невдоволено побурчав, вибираючись із ліжка, запалив свічку, накинув на нічну сорочку пальто і пішов до дверей. Перед ним постав Джеймс Гру — нестямний, майже божевільний, з запаленими очима, він трусився всім тілом.

— Мені необхідно з вами побачитися,— промовив він охриплим голосом.

— Уже по опівночі,— суворо відтяв містер Амес.

— Мені необхідно побачитися з вами наодинці. Вдягніться і виходьте на двір. Нам треба поговорити.

— Юначе, ви або п’яний, або хворий. Ідіть додому і проспіться. Вже по опівночі.

— Я не можу чекати. Мені конче треба з вами поговорити.

— Приходьте до чинбарні вранці.

Містер Амес грюкнув дверима перед носом тремтячого візитера і трохи постояв, дослухаючись. Почулося волання: «Я не можу чекати. Я не можу чекати»,— а там і нетверді, повільні кроки униз по сходах.

Містер Амес прикрив рукою полум’я свічки, щоб воно не сліпило йому очі, й повернувся до ліжка. Йому здалося, що він побачив, як тихенько причинилися двері спальні Кейті, але, напевне, мерехтіння свічки ввело в оману його очі, бо, здавалося, портьєра також коливається.

— Що там таке? — запитала дружина, коли він знову влігся.

Містер Амес не знав, чому відповів саме так,— ймовірно, щоб не розпочинати дискусію.

— Якийсь п’яниця,— сказав він.— Помилився дверима.

— І куди тільки котиться цей світ,— зітхнула місіс Амес.

Він лежав у темряві, але ще бачив зеленувате коло, яке залишилося у нього в очах від свічки, а крізь цей мерехтливий, хисткий обідок проступали несамовиті, благальні очі Джеймса Гру. Він довго не міг заснути.

Уранці містечком поповзли чутки, десь перекривлені, десь перебільшені, але по опівдні все з’ясувалося. Паламар знайшов Джеймса Гру на підлозі перед олтарем. Уся його маківка була знесена пострілом. Поруч з ним валялася рушниця, а поруч з нею — кілочок, яким він натиснув на гачок. Збоку на підлозі стояв підсвічник з олтаря. Одна з трьох свічок ще горіла. Дві інші й не запалювали. А ще на підлозі лежали дві книжки, псалми і Книга літургії, одна на одній. Як це уявив паламар, Джеймс Гру підставив книжки під приклад, щоб цівка була на рівні скроні. Віддача відкинула рушницю від книжок.

Декілька людей пригадало, що чули постріл рано-вранці, до світанку. Джеймс Гру не залишив листа. Ніхто не міг збагнути, чому він так учинив.

Першим поривом містера Амеса було піти до коронера10 і повідомити про опівнічний візит. А потім він подумав: «Яка з цього користь? Якби я щось знав, інша річ. Але я не знаю анічогісінько». Він відчував якийсь холод усередині. Вмовляв себе, що його провини тут немає: «Як я міг зарадити? Я навіть не знаю, чого він хотів». Він почувався винним і нещасним.

За вечерею дружина теревенила про самогубство, а він не міг шматка проковтнути. Кейті мовчала, втім, вона завжди мовчала. Вона брала їжу маленькими шматочками і часто витирала рот серветкою.

Місіс Амес дійшла до подробиць про тіло й рушницю.

— Я повсякчас хочу тебе спитати: отой учорашній п’яниця часом був не молодий Гру?

— Ні,— поспішно відізвався містер Амес.

— Ти впевнений? Ти розгледів його в темряві?

— Я мав свічку,— відтяв чоловік.— Нічого схожого, той був з довгою бородою.

— Чого ти розкричався? — здивувалася вона.— Я просто поцікавилася.

Кейті обтирала рот, і коли вона склала серветку в себе на колінах, на губах її грала усмішка.

Місіс Амес звернулася до доньки.

— Ти його щодня бачила у школі, Кейті. Він останнім часом не здавався сумним? Ти нічого не помічала, що навело б на думку...

Кейті подивилася собі в тарілку, потім підвела очі.

— Я думала, він хворий. Так, у нього був кепський вигляд. Усі в школі тільки про це й говорять. І хтось сказав — не пам’ятаю хто,— що містер Гру потрапив у якусь халепу в Бостоні. Не розчула, в яку саме. Ми всі любили містера Гру.— І вона делікатно промокнула губи серветкою.

Це був типовий прийом Кейті. Наступного дня вже ціле місто знало, що містер Гру потрапив у Бостоні в якусь історію, і нікому й на думку не спало, що все вигадала Кейті. Навіть місіс Амес забула, від кого вона те почула.

4

Невдовзі після свого шістнадцятого дня народження Кейті змінилася. Одного ранку вона не встала з ліжка, щоб іти до школи. Мати увійшла до неї в спальню і побачила, що та лежить, втупившись у стелю.

— Піднімайся, запізнишся. Вже майже дев’ята.

— Я нікуди не піду,— без усякого виразу в голосі озвалася донька.

Перейти на страницу:

Похожие книги

12 великих трагедий
12 великих трагедий

Книга «12 великих трагедий» – уникальное издание, позволяющее ознакомиться с самыми знаковыми произведениями в истории мировой драматургии, вышедшими из-под пера выдающихся мастеров жанра.Многие пьесы, включенные в книгу, посвящены реальным историческим персонажам и событиям, однако они творчески переосмыслены и обогащены благодаря оригинальным авторским интерпретациям.Книга включает произведения, созданные со времен греческой античности до начала прошлого века, поэтому внимательные читатели не только насладятся сюжетом пьес, но и увидят основные этапы эволюции драматического и сценаристского искусства.

Александр Николаевич Островский , Иоганн Вольфганг фон Гёте , Оскар Уайльд , Педро Кальдерон , Фридрих Иоганн Кристоф Шиллер

Драматургия / Проза / Зарубежная классическая проза / Европейская старинная литература / Прочая старинная литература / Древние книги
Дитя урагана
Дитя урагана

ОТ ИЗДАТЕЛЬСТВА Имя Катарины Сусанны Причард — замечательной австралийской писательницы, пламенного борца за мир во всем мире — известно во всех уголках земного шара. Катарина С. Причард принадлежит к первому поколению австралийских писателей, положивших начало реалистическому роману Австралии и посвятивших свое творчество простым людям страны: рабочим, фермерам, золотоискателям. Советские читатели знают и любят ее романы «Девяностые годы», «Золотые мили», «Крылатые семена», «Кунарду», а также ее многочисленные рассказы, появляющиеся в наших периодических изданиях. Автобиографический роман Катарины С. Причард «Дитя урагана» — яркая увлекательная исповедь писательницы, жизнь которой до предела насыщена интересными волнующими событиями. Действие романа переносит читателя из Австралии в США, Канаду, Европу.

Катарина Сусанна Причард

Зарубежная классическая проза
12 великих комедий
12 великих комедий

В книге «12 великих комедий» представлены самые знаменитые и смешные произведения величайших классиков мировой драматургии. Эти пьесы до сих пор не сходят со сцен ведущих мировых театров, им посвящено множество подражаний и пародий, а строчки из них стали крылатыми. Комедии, включенные в состав книги, не ограничены какой-то одной темой. Они позволяют посмеяться над авантюрными похождениями и любовным безрассудством, чрезмерной скупостью и расточительством, нелепым умничаньем и закостенелым невежеством, над разнообразными беспутными и несуразными эпизодами человеческой жизни и, конечно, над самим собой…

Александр Васильевич Сухово-Кобылин , Александр Николаевич Островский , Жан-Батист Мольер , Коллектив авторов , Педро Кальдерон , Пьер-Огюстен Карон де Бомарше

Драматургия / Проза / Зарубежная классическая проза / Античная литература / Европейская старинная литература / Прочая старинная литература / Древние книги