НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Джо й Альф сіли за круглий столик у глибині салуна і замовили по три пива кожний. Джо дізнався про всю правду й неправду, про доведене й недоведене, про кожне некрасиве припущення. З цього він виніс не тільки сум’яття, а й декілька путящих ідей. Щось було не зовсім чисто зі смертю Фей. Не виключено, що Кейт — дружина Адама Траска. Це він швидко взяв на замітку — можливо, Траск схоче відкупитися. А раптом справа Фей виявиться аж надто небезпечною, щоб туди пхатися? Джо слід усе добре зважити — на самоті.

Спливло кілька годин, і Альф занепокоївся. Джо не йшов на обмін. Він нічого не розказав, ні на що не натякнув. Альф подумав: «Хлопець, що так тримає рот на замку, напевне, приховує щось важливе. Цікаво, хто б його міг розговорити?»

І тоді Альф сказав:

— Розумієш, мені подобається Кейт. Вона мені дає час до часу роботу, вона щедра і не тягне з платнею. Скоріш за все, все це пустопорожні балачки. Проте, якщо добре подумати, вона той ще фрукт. У неї дуже погане око, може зурочити. Як гадаєш?

— Ми добре ладнаємо,— відповів Джо.

Альфа розсердила підступність Джо, і він устромив шпильку.

— У мене виникла цікава думка,— сказав він.— Саме коли я робив оту прибудову без вікон. Кейт кинула якось на мене свій крижаний погляд, і тут я подумав: «Якби вона знала все, що я про неї чув, і запропонувала б випити чи щось з’їсти, хай навіть тістечко, я б одразу відмовився — ні, мем, красно дякую!»

— А ми з нею чудово ладнаємо,— повторив Джо.— У мене зустріч з одним хлопцем.

Джо усамітнився в своїй кімнаті, щоб усе обмізкувати. Йому було страшнувато. Він підскочив і зазирнув у свою валізу, потім перевірив усі шухляди. Йому здавалося, що хтось нишпорив у його речах. Був у нього в кімнаті. Але тут немає чого шукати. Він стривожився. Потім спробував навести лад у тому, що почув.

Хтось постукав у двері, й увійшла Тельма з запухлими очима і червоним носом.

— Що це найшло на Кейт?

— Вона хворіє.

— Я не про це. Я була на кухні, робила молочний коктейль у фруктовій банці, а вона зайшла і напустилася на мене.

— Чи не тому, що ти додала до коктейлю віскі?

— Та ні, в дідька. Лише ванільну есенцію. Вона не має права так зі мною говорити.

— Але ж говорила, хіба ні?

— Я це так не залишу.

— Ще й як залишиш,— сказав Джо.— Іди звідси, Тельмо.

Тельма подивилася на нього своїми чорними, красивими, задумливими очима і повернула собі острівок безпеки, на який завжди розраховує жінка.

— Джо,— запитала вона,— ти насправді сущий сучий син чи тільки прикидаєшся?

— А тобі яке діло?

— Ніякого,— відповіла Тельма.— Сучий ти син.

2

Джо планував діяти обачливо і тільки після довгих роздумів. «Я отримав щасливий шанс, я мушу ним вправно скористатися»,— говорив він собі.

Він увійшов до Кейт за розпорядженнями на вечір і отримав їх, бачачи тільки її потилицю. Вона сиділа за робочим столом, низько насунувши зелений козирок, і не озирнулася до Джо. Вона закінчила свої стислі накази, а потім провадила:

— Джо, хочу знати, як ти виконуєш свої обов’язки. Я хворію. Але я знову одужаю, принаймні матиму полегшення.

— Щось не так?

— Поки що тільки симптом. Краще вже б Тельма пила віскі, ніж ванільну есенцію, але я не хочу, щоб вона пила віскі. Гадаю, ти багато чого пропускаєш.

Він швидко знайшов виправдання:

— Я ж був зайнятий.

— Зайнятий?

— Авжеж. Виконував ваше доручення.

— Яке доручення?

— Самі знаєте — щодо Етелі.

— Забудь про Етель!

— Гаразд.

І раптом, неочікувано для себе самого, Джо заявив:

— А я вчора здибав одного типа, він сказав, що бачив її.

Якби Джо не знав її, він не зробив би оту коротеньку паузу в ті напружені десять секунд, які були потрібні.

Кейт тихо спитала:

— Де?

— Тут.

Вона розвернула своє крісло на шарнірах і подивилася йому просто в обличчя.

— Даремно я тобі не відкрила все одразу, Джо. Важко визнавати свою помилку, але я мушу виправдатися перед тобою. Навряд чи варто тобі нагадувати, як я влаштувала видворення Етелі з нашого округу. Я вважала, що вона переді мною завинила,— у голосі її забриніла нотка смутку.— Але я помилялася. Пізніше я все з’ясувала. Відтоді воно мене мучить. Вона не зробила мені нічого поганого. Я хочу її знайти і відшкодувати заподіяне зло. Мабуть, тобі здаються дивними мої почуття?

— Ні, мем.

— Знайди її мені, Джо. Мені буде легше, якщо я з нею розрахуюся,— з нещасною старенькою.

— Я спробую, мем.

— І от що, Джо: якщо тобі потрібні гроші, звертайся до мене. І якщо ти її знайдеш, перекажи їй мої слова. Якщо вона не схоче прийти сюди, дізнайся, куди я їй можу зателефонувати. Гроші потрібні?

— Не зараз, мем. Але мені доведеться частіше виходити в місто, не так, як раніше.

— Роби як знаєш. Це все, Джо.

Йому хотілося обійняти самого себе. У коридорі він охопив себе за лікті й дав вихід своїй радості. Він почав думати, що все розпланував заздалегідь. Пройшов крізь напівтемну вітальню, крізь тихі уривки вечірніх розмов. Випірнув з дому, подивився на зірки, які пливли косяками серед гнаних вітром хмар.