НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Джо Велері йшов по життю, підглядаючи й підслуховуючи, і, як він сам говорив, не наражаючись на неприємності. Він накопичував свою ненависть помалу — почав зі своєї матері, яка занедбувала його, з батька, який то лупцював його, то ліз зі слинявими поцілунками. Дуже легко було перенести дедалі зростаючу ненависть на вчителя, який його муштрував, на поліцейського, який його переслідував, на священика, який його вичитував. Ще до того, як Джо вперше постав перед судом, він уже густо заріс ненавистю до всього відомого йому світу.

Ненависть не живе сама. Їй потрібна любов як стимул, як спонука, як поштовх. Джо рано розвинув у собі ніжну захисну любов до Джо. Він балував Джо, лестив Джо, пестив Джо. Він звів мури, щоб боронити Джо від усього ворожого світу. Так поступово Джо перетворився на фортецю проти зла. Якщо Джо потрапляв у халепу, то лише тому, що світ злісно змовився проти нього. А якщо Джо нападав на світ, то була помста, на яку вони заслуговують, ці кляті сучі сини. Джо щедро обдаровував себе своєю любов’ю, він розробив сам для себе набір правил, які можна представити отак:

1. Нікому не довіряй. Ці паскуди на тебе полюють.

2. Менше розмовляй. Не лізь на рожен.

3. Уважно слухай. Коли вони зроблять хибний крок, не проґав свого шансу.

4. Всі люди — паскуди, і хай що ти робитимеш, вони себе покажуть.

5. Підходь до всього манівцями.

6. Ніколи і ні в чому не вір жодній жінці.

7. Вкладай свою віру в гроші. Усі хочуть грошей. Усі продаються за гроші.

Були й інші правила, але вони лише уточнювали основні. Його система працювала, і оскільки він не знав інших систем, йому не було з чим порівнювати. Він знав, що треба бути спритним, і вважав себе спритним. Якщо у нього щось успішно виходило, це тому, що він спритний; якщо щось провалювалося, отже, не пощастило. Кейт тримала його, бо знала: він зробить що завгодно, якщо йому добре заплатити або сильно залякати. Вона не мала щодо нього ілюзій. У її бізнесі такі, як Джо, були необхідні.

Коли Джо отримав місце у Кейт, він одразу почав шукати в неї слабкі місця, за рахунок яких жив: марнославство, сластолюбство, тривогу або совість, жадібність, істеричність. Він знав, що вони мають бути, адже вона — жінка. Його вельми вразило, коли він з’ясував, що коли ці слабкості в неї і були, знайти їх він не зумів. Ця дамочка думала й діяла, як чоловік, тільки жорсткіше, хутчіше й хитріше. Джо зробив декілька помилок. І Кейт добряче потицяла його в них носом. Він почав відчувати до неї захоплення, замішане на страху.

Коли Джо з’ясував, що не може з дечим упоратися безкарно, він почав думати, що взагалі не може зробити щось безкарно. Кейт перетворила його на свого раба, як перетворювала на рабинь жінок. Вона забезпечувала його їжею й одягом, віддавала накази, карала.

Варто було Джо визнати, що Кейт розумніша за нього, він одразу почав вважати її розумнішою за всіх. Йому здавалося, що вона володіє двома великими обдаруваннями: вона спритна і вміє вхопити свій шанс — чи можна бажати кращого?

Він радо робив для неї брудну роботу — і боявся її не робити. Кейт ніколи не помиляється, говорив Джо. І якщо ти танцюєш під її дудку, Кейт про тебе подбає. Це вже була не думка, це стало звичкою. Коли він видворив Етель з округу, на це пішов усього один день. Усе придумала Кейт, а вона спритна.

2

Кейт, коли в неї почалися артритні болі, спала погано. Вона майже фізично відчувала, як потовщуються і стають вузлуватими її суглоби. Іноді намагалася думати про щось інше, навіть неприємне, аби лише відігнати подалі біль в покарлючених пальцях. Іноді намагалася пригадати кожну деталь кімнати, якої не бачила багато років. Іноді дивилася в стелю, уявляла там колонки цифр і подумки складала їх. Вона відновлювала в пам’яті обличчя містера Едвардса, його одяг і слово, відтиснуте на металевій пряжці його підтяжок. Вона ніколи не помічала його і все-таки знала, що те слово було «Ексцельсіор».

Часто ночами вона думала про Фей, згадувала її очі, волосся, її голос, як у неї тремтіли руки, згадувала маленький шрам біля нігтя на лівому великому пальці — слід від давнього порізу. Кейт наводила лад у своїх почуттях до Фей — ненавиділа вона її чи любила? Чи жаліє вона Фей? Чи шкодує, що вбила її? Кейт повільно, як гусінь, повзла вздовж своїх думок. І з’ясувала, що нічого не відчуває до Фей. Ні приязні, ні неприязні до неї, ні пам’яті про неї. Був один випадок під час смертельної хвороби Фей, коли її борсання і запах викликали в Кейт злобу, і вона вирішила якнайшвидше її вбити, щоб покласти цьому край.

Кейт пригадувала, який вигляд мала Фей, коли вона її бачила востаннє — у пурпуровій труні, убрану в біле, з усмішкою на вустах — заслугою трунаря, сильно напудрену й нарум’янену, щоб замаскувати землистий колір обличчя.

Голос за спиною Кейт промовив: «Вона роками не мала такого чудово вигляду». А інший голос відповів: «Може, те саме і мені піде на користь»,— а потім двоголосе пирхання. Перший голос належав Етелі, другий — Тріксі. Кейт пригадала і свою власну реакцію, у якій домінував гумор.