ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

час Золота Колиска була в нього.

— Ви хочете сказати, що вона й зараз у нього?

— Я хочу сказати: коли старий говорить, юний мурид мовчить. — Кемаль-шейх ткнув у нього пальцем і знову зачерпнув дрібку юшану. — У той час

Старші Брати вже піднімали голову на півночі. У них був такий бузувір —

доктор Зорг. Він шукав обдарованих дітей, проводив експерименти, не боявся

розпитувати про міфи й легенди. Йому потрібна була зброя для Старших Братів.

Якось він дізнався про чильтани і знайшов Азіза-бабу. Тоді Старші Брати вже

розпочали війну в Кіммерику. Але Азізу-бабі вдалося і йому заморочити голову.

Він сказав, що сам шукає Золоту Колиску. Ти знав, що старий постачав Старшим

Братам дітей?

— Цього не може бути. Ви ображені на Азіза-бабу, тому так кажете.

Кемаль-шейх п’яно зітхнув, знову поліз до хірки й витягнув папірець. Це

було фото з газети. Бекир нерідко знаходив такі в Дешті і складав до свого

сховку. На світлині був зображений старезний чоловік у товстих лінзах. Поряд із

ним — дід Ніязі. Зовсім такий, як зараз. Підпис унизу говорив про те, що це був

доктор Зорг та «його рекрутер з Ак-Шеїх — Азіз-баба».

— Старші Брати могли змінювати зображення. Це нічого не доводить.

— Тоді прочитай оце. — Кемаль-шейх простягнув іще один аркуш. Він

нагадував сторінку із зошита Саші Бідного, де той позначав, хто й що йому

винен. Унизу стояв розчерк Азіза-баби. Це був звіт про дітей, яких дід Ніязі

передав Старшим Братам.

— Я сказав, що він чинить зло, і тому Азіз-баба мене вигнав. Він так і не

зміг відродити Золоту Колиску, а тому вирішив віддати її іншому. У Зорга був

учень із кіммеринців на ім’я Мамай. Йому Азіз-баба й передав Золоту Колиску.

— Отже, Золота Колиска в Старших Братів?

— Ні! — Кришталики переможно спалахнули. — Мамай використав

Золоту Колиску й цим сотворив Спалахи. Генерал Григоренко-перший у своїх

одкровеннях написав, що так у наш світ прийшов Бог Спалахів. І змінив цей світ, і нам треба лише дочекатися, поки земля очиститься від скверни… — Кемаль-шейх закотив очі в релігійному екстазі, а потім наче прокинувся. Поглянув на

Бекира й сонно заговорив: — Отже, любий хлопчику, Золотої Колиски вже не

існує. Азіз-баба вас надурив. Відправив подалі цінних незмінених, щоб потім

продати вас Старшим Братам. Але Бог Спалахів привів вас до мене. І це було

милосердя, адже вам немає куди повертатися. Ак-Шеїх знищила буря.

Остання фраза наче вдарила по голові. Він міг повірити, що Азіз-баба

брехав і таємно співпрацював зі Старшими Братами, що Белокун убив більшість

мешканців Ак-Шеїх, але думка про те, що поселення знищила буря, не

вкладалася в голові. Ак-Шеїх пережив стільки бур, що Бекир увірував: вони

йому не загрожують.

— Місця, куди вас відправив Азіз-баба, — текіє в Гизльові, — теж більше

немає, юний муриде. Море. Усе з’їло море. І Золотої Колиски вже немає. Тепер

ти розумієш, що єдиний шлях — вижити й дочекатися очищення? І це можливо

зробити тільки тут.

Кемаля-шейха дрібно затрясло.

Цятки-кришталики тривожно замиготіли. Сині губи засмикалися.

— Ти знайдеш новий сенс у Кара-Тобе. Ти і твої друзі. Знаєш, що

найсмішніше, хлопчику? — Кемаль-шейх нахилився ще нижче. Бекир подумав, що він зараз гепнеться з ліжка. Але старий вчепився в його плече й п’яно

зашепотів: — Коли Азіз-баба показав мені майбутнє, то там були й ви. Ти й

дівчинка. Ви були прекрасними, зміненими, як вогонь і життя. З богами не

сперечаються. Ти все одно вип’єш Води Життя. — Кемаль-шейх поплескав

хлопця по плечу.

— Ніколи, — прохрипів Бекир. Горло душили ридання. — Навіть якщо

Азіз-баба — зрадник, а Ак-Шеїх зруйнований, ми тут не залишимося. Я хочу

побачити Чорну Корову.

Кемаль-шейх дивився вже кудись у підлогу. Його очі знову стали

порожніми.

— Ти не зрозумів, хлопчику. З Кара-Тобе неможливо піти, доки я цього не

дозволю. А я кажу: ти залишишся тут. Дівчинка в Джаніке-ханум. Я скажу, щоб

тебе провели.

***

За кілька годин до Бекира зайшов обпалений і відвів його до будинку

Джаніке-ханум.

— З тобою все добре? — Очі Ніязі горіли від захвату, наче Бекир і не

зникав на всю ніч.

Бекира розривало від бажання звинуватити Ніязі в тому, що він його

покинув, і заразом поділитися болем про Ак-Шеїх.

— Де Чорна Корова? — запитав Бекир.

— У домі. Кемаль-шейх сказав, що ти прийдеш, — кинув йому в спину

Ніязі. Бекирштовхнув двері.Обпалений ішовзаним.

— Кемаль-шейх сказав, що я зможу її побачити. Про тебе не йшлося.

Обпалений гидко посміхнувся, але зупинився й залишився за дверима.

Бекир очікував знайти Чорну Корову прикутою до ліжка. Він подумки

готувався до того, що після контакту з чистим суєром вона вкрилася лускою чи

страшними виразками. Але дівчинка сиділа перед оджаком і з подивом дивилася

на власні руки. У хаті стояв запах диму й спаленого волосся. Від порядку, який

так старанно підтримувала Джаніке-ханум, не залишилося й сліду. Біля грубки

чорнів відбиток, наче хтось запустив у стіну жмутом розпеченого вугілля. На

згорнутому килимі тліла діра. На підлозі валялися биті черепки, а полиця висіла

на одному гвіздку. Над нею в сітці тріщин чорніла вм’ятина завбільшки з голову

дитини.

— Що тут сталося? — запитав Бекир.