ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

ковтуни волосся і невелику сивувату бороду. Голову вінчала волосяна шапка-ковпак, а на плечах недбало висіла зшита з різнокольорових клаптиків хірка-волосяниця.

Кемаль-шейх поставив у невидимий отвір посох, театрально скинув

верхній одяг і повісив на палиці. Під нею він був майже голий. Надзвичайно

худе тіло вкривали жили й натягнуті як канати м’язи. На стегнах теліпалася

широка біла спідниця. Кемаль-шейх здійняв руки й обвів присутніх гострим

поглядом. Усе зашелестіло. Кожен із присутніх розстелив килимок і вмостився

для молитви. Від дальньої стіни почулися барабан та виття дудки. Кемаль-шейх

почав трусити плечима. Його долоні оберталися в такт барабану, нагадуючи

крила підбитого кхартала. А потім він почав крутитися дзиґою. Зала загула, гул

перейшов у спів. Бекир не міг зрозуміти слів. Мова була йому незнайома, але і

його торкнувся загальний шал. Ритм наростав. Він бачив, як жінка поряд

мимоволі хитала головою в такт співу. Хвіст чоловіка раз по раз торкався

підлоги.

Очі Чорної Корови розширилися. Як і всі, вона сиділа на підлозі й, не

знаючи слів, тихенько плескала в долоні. Ніязі слухав, висолопивши язика. У

голові Бекира загуло, наче він знову відійшов занадто далеко від дому. І, коли

вирішив, що вже не витримає, Кемаль-шейх зупинив увесь той безум, схопив

посох і стукнув ним об підлогу.

— Бог Спалахів очистив землю від скверни й дарував оновлення! —

заревів Кемаль-шейх.

— Буах! — проказав кожен у залі.

Звук супроводжував ритуальний знак. Кожен торкнувся складеними

пучками лоба, розкрив долоню і промовив «буа-ах», розтягуючи другий «а».

Спершу Бекир подумав, що це слово з незнайомої мови, але потім зрозумів, що

це імітація звуку вибуху.

— Він оновив нас! Він дарував нам цю оазу як приклад того, чим стане

Кіммерик. А він стане таким! Колись. Земля скине скверну, невірні згинуть, і

тоді ми вийдемо на поверхню і станемо володарями Кіммерику.

Натовп знову радісно заволав, повторюючи «буах».

— Але щоб досягти цього, ми маємо чути голос Бога Спалахів, — Кемаль-шейх махнув у бік кам’яної ванни, — виконувати його закони. І сьогодні саме

такий день. Сьогодні — баліг. День, коли молоді буюки залишать цей світ, щоб

нести світло Бога Спалахів на поверхні.

Люди заревли, а наперед вийшли хлопці, яких проводжала Чорна Корова.

— Ці юнаки дотрималися закону. Оголосили про намір піти на поверхню, витримали рік і готові заплатити за своє рішення. Сьогодні їх троє, хоча зазвичай

ми віддаємо одного. Усе на честь наших гостей з Армії потвор, нехай їх береже

Бог Спалахів. — Кемаль-шейх махнув у дальній бік дому. Де, як здогадався

Бекир, мали стояти армійці.

— Їх відпустять на поверхню? — запитав він у Чорної Корови. — Я думав, звідси нікого не випускають.

— Тільки хлопців і тільки до Армії потвор. Вони проводять щось на

кшталт жеребкування. Ті, хто отримує ізін, стають наче проклятими. Жодна

дівчина не мала б заводити з ними стосунки. Але іноді любов виявляється

сильнішою за закон. Якщо якась заявить на хлопця права, він залишиться, а його

місце посяде інший, — з готовністю пояснила дівчинка.

— А що він сказав про «готові за це заплатити»?

— Вони вже ніколи не зможуть мати дітей. — Чорна Корова витягла шию, щоб краще роздивитися, що відбувається на підвищенні. — Кемаль-шейх вважає

зовнішній світ занадто жорстоким для дітей.

— І що з ними зроблять? — ніяк не міг второпати Бекир. Але Чорна

Корова не відповіла, її увагу захопило нове дійство.

— Перед тим, як завершити баліг, маємо вчинити неприємне. — Кемаль-шейх затрусив палицею. Він постійно рухався, наче бився в пропасниці.

Барабани досягли піку й змовкли, на підвищення вивели зв’язаного молодика, що був лише на кілька років старшим за буюків чи Бекира з друзями. Голого

чоловіка вкривала луска, а з витягнутої рептилеподібної морди раз по раз

висувався тонкий, роздвоєний на кінці язик. Він був важкий та кремезний, але

навіть не намагався чинити опір. На змученому обличчі читалися апатія і

приреченість. Якась жінка з яскравим тюрбаном на голові щось крикнула

зв’язаному. Натовп розродився сміхом.

— Це Тимур-кертін. Ви всі його знаєте. І знаєте, що він вчинив. Він

порушив закон Бога Спалахів. Він порушив наш закон.

— Так! — у єдиному пориві вигукнув натовп. Особливо голосно кричали

жінки в перших рядах. Бекир побачив бліде обличчя Джаніке-ханум. Вона

кричала разом з усіма, але її очі говорили про інше. Так само невиразно

імітували захоплення кілька чоловіків поряд.

— Два роки тому Тимур-кертін отримав ізін, але Ойше-ханум, — Кемаль-шейх указав на жінку в яскравому тюрбані, — обрала його за чоловіка. За рік він

так і не став хорошим господарем у своєму домі. Але кілька бур тому вирішив

утекти. Без дозволу! Без благословення Бога Спалахів! Без прощання! Його

знайшли в коридорах, — заревів старий і махнув рукою на стіну — кордон Кара-Тобе. — Ви знаєте, що на нього чекає. І знаєте, як він спокутує провину.

— Віддасть свій суєр! — заволали всі як один.

Ударили барабани. Продовжуючи танцювати, Кемаль-шейх підійшов до

Тимура-кертіна, одним швидким рухом витяг зі своєї пишної спідниці зігнутого