ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

кинджала і, наче продовжуючи рух, перерізав тому горло. Бекир не встиг і

зойкнути. Його погляд прикипів до червоно-чорної рідини, що залила шию

Тимура-кертіна.

Помічник Кемаль-шейха — засолений із червоним, наче спеченим у вогні

обличчям підставив відро під потік крові. Коли струмінь майже стих, тіло

Тимура-кертіна віднесли до кам’яної ванни і вкинули до суєру. На мить над

водою здійнялася пара, у носа Бекирові вдарила хвиля солі. Голова пішла

обертом. Натовп заревів. Кемаль-шейх знову домігся спокою. На підвищення в

повній тиші зайшли буюки.

Кемаль-шейх виголосив промову про жертовність, перст Бога Спалахів та

таку важку для буюків потребу залишати Кара-Тобе. Обличчям найвищого з

хлопців пробігла тінь переможної посмішки. Він не нагадував вигнанця. А Бекир

згадав слова Джаніке-ханум про те, що Кемаль-шейх регулює кількість чоловіків

у підземному місті.

— Коли земля скине скверну, ми вже не відпускатимемо наших синів. На

поверхні всім стане місця. Усіх пригріє лоно Бога. Треба лише навчитися чекати.

Це наша спокута й наш подвиг. Ми готуємо землю для прийдешніх!

Бекиру забракло повітря, йому хотілося вибігти з дому молитов та

опинитися на поверхні, на відкритому просторі.

— Бог Спалахів готовий прийняти вашу жертву! — Кемаль-шейх

звернувся до буюків.

Натовп затамував подих. Те, що мали вчинити з хлопцями, було

кульмінацією богослужіння. У повній тиші буюки обернулися до натовпу

спинами й спустили штани. Кемаль-шейх витер ножа, яким щойно вбив Тимура-кертіна, об хірку й знову замахнувся. За мить на підлогу впало кілька

закривавлених шматків. Хлопець із напівпрозорою шкірою завив і схопився за

промежину. Крізь пальці зацебеніла кров. Схожий на лисицю впав на

закривавлені коліна. Найвищий лише здригнувся. У натовпі пронизливо

скрикнула жінка. Чорна Корова схопила Бекира за руку. До плеча притулився

Ніязі. Вони не чекали такого. Чоловік, який до того тримав відро, зібрав шматки

й кинув їх у вогнище. Залою розлігся запах смаженого м’яса. Бекир нарешті

зрозумів, про яку ціну казала Чорна Корова. Його ледь не знудило. Буюків

забрав Болбочан. Тепер вони належали Армії потвор.

— Ти все ще хочеш тут залишитися? — просипів

Бекир на вухо Ніязі. І одразу ж почув ім’я Чорної Корови, а потім і своє.

Його протверезив обряд, голова ще йшла обертом, але думки снували швидше.

Їх кликали вийти на поміст до Кемаля-шейха. Засолені навколо розступилися, утворюючи вузький прохід. До них підійшов чоловік зі спеченим обличчям.

— Ідіть сюди, мої незмінені діти, — голос шамана перекрив усі звуки. Діти

перезирнулися. Побачене досі стояло перед очима, але Кемаль-шейх не лише

знав, що вони тут, а й був готовий поговорити. Шаман знову лагідно повторив

прохання.

Чорна Корова пішла першою і не залишила вибору Бекиру. Він рушив

слідом. До них потягнулися сотні рук. Засолені немов уперше їх побачили: прагнули торкнутися, шепотіли слова підтримки. Бекиру все дужче хотілося

втекти. Міцні руки підсадили їх на поміст. Тонкими скорченими пальцями

Кемаль-шейх промацав їм обличчя, наче був сліпим і міг побачити лише

доторками. Бекир відчув запах крові на його руках.

— Бог Спалахів каже, що ви особливі! — знову завив шаман. Замість ножа

Кемаль-шейх узяв чашу. — Він привів вас! І в тому його провидіння. Око Бога

скаже нам, хто ви. І від його слова залежатиме ваша доля. — Кемаль-шейх

опустив чашу в кам’яну ванну, а потім підніс паруючу рідину дітям.

У домі запала тиша. Така напружена, що Бекиру здавалося: він зараз почує

стукіт чужих сердець. У носі защипало, на очі навернулися сльози, шлунок

скрутив спазм. Першою прийшла думка про те, що в цій рідині кілька хвилин

тому розчинили тіло людини-ящера. А друга — що він ніколи так близько не

бачив чистого суєру. Ма казала, що чистий суєр — це смертельна отрута. У

природі в такій формі він майже не траплявся, тому ані Ма, ні Бекир не знали, що може статися з людиною, яка його торкнеться. Ця чаша могла його вбити або

перетворити на «живе м’ясо» чи, — Бекир проковтнув гірку слину, — на щось, що вже не буде Бекиром, не матиме його спогадів та обличчя. Він затамував

подих, намагаючись стримати їжу, що підступила до горла. Останнє, що він

може зробити, — це виблювати в чашу зі священним суєром на очах у всіх

мешканців Кара-Тобе. Голову повело. Він бачив чорні очі Кемаля-шейха й

обличчя обпаленого чоловіка.

— Це Вода Життя. Вода, що звільняє наші душі. Якщо ти поцілований

Богом Спалахів, вона відкриє для тебе всесвіт, дасть відповіді на всі запитання.

Прийми сім’я Бога!

«Дасть відповіді на всі запитання!» — луною продзвеніло у спустошеній

голові. Він дізнається, що з Ма, де знайти Золоту Колиску, як урятувати

Кіммерик, — для цього потрібно лише випити суєр.

— Я вип’ю, — пролунав спокійний голос Чорної Корови.

Дівчинка всміхалася. Забувайко визирнув із-за плеча й сховався в довгому

волоссі. Бекиру захотілося закричати, зупинити дівчинку, але він не зміг. Губи

наче заліпило. Чорна Корова взяла чашку. У натовпі пролунало перше «буах», а

потім знову й знову. Люди радісно заулюлюкали, коли Чорна Корова ковтнула, усміхнулася і простягнула чашу Бекиру. Очі дівчинки затягнула пелена. Чорна