ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

— Ти не уявляєш! — видихнув Ніязі. — Вона наче джин вогню з казки

Азіза-баби! Коли прокинулася, спершу отако сиділа, а потім… ну ти сам… —

Йому бракувало слів, щоб описати побачене.

Бекир присів біля Чорної Корови. Зовні вона ніяк не змінилася.

— Тобі боляче? — усе, що зміг запитати Бекир. Волосся Чорної Корови

було на диво спокійним. — А де Забувайко?

Дівчинка розгублено глянула на руки, у її очах з’явилися сльози.

— Бог Спалахів забрав у неї мову, — пояснив Ніязі. — Не говорила від

пробудження. І раджу тобі відійти. Бачиш, руки вже стають гарячими?

Тільки тепер Бекир побачив випалену смугу на хутрі Ніязі.

— Гей, усе буде добре. Ми з тобою, — сказав Бекир і торкнувся плеча

дівчинки. Чорна Корова здригнулася, намагаючись скинути його руку. Ніязі

позадкував. — Це я, Бекир, — продовжував шепотіти хлопчик. Він відчув, як

розслабилися м’язи дівчини, а на обличчі з’явилася тінь усмішки. Вона наче

визирала з дна колодязя.

На голос Бекира з поваленого мисника виліз Забувайко. Він не розумів, що

сталося з його господинею, але відчув зміни. Ящірка спробувала стрибнути на

руки дівчинки. Чорна Корова відреагувала миттєво: її пальці скорчило. Перш

ніж Бекир устиг зрозуміти, що відбувається, блискуча куля вдарила в місце, де

ще за мить до того сиділа ящірка. З горла Бекира вирвався крик, Ніязі заскавучав

і втиснувся в куток. Чорна Корова зойкнула й упала на підлогу. За мить вона

жалібно застогнала, наче шок від атаки на улюбленця повернув їй здатність

говорити.

— Я вбила його! Я вбила Забувайка.

Чорну Корову затрусило, пальці знову почервоніли. Бекир кинувся до

подруги, обійняв і звалив на підлогу.

— Заспокойся, чуєш, заспокойся.

Так завжди робила Ма, коли в нього починалися напади. Чорна Корова

відчайдушно відбивалася. Хлопець міцно тримав її в обіймах, відчуваючи жар її

пальців.

— Він живий, — подав голос Ніязі.

Бекир побачив ящірку на руках у хлопчика-лисеняти. Чорна Корова

перестала пручатися. Вона простягнула руку, щоб торкнутися улюбленця, але

зупинилася.

— Він цілий, — сказав Ніязі.

У ящірки тільки хвіст був обпалений.

— Я бачила дивний сон, — заспокоюючись, прошепотіла дівчинка й

торкнулася тумару на шиї. А потім подивилася на безлад. — Що тут сталося?

Перебиваючи один одного, друзі розповіли про нові здібності Чорної

Корови. Вона майже не відреагувала, наче їй було байдуже або вона давно знала, що вміє кидатися вогнем.

— Дуже дивний сон. У ньому до мене приходив батько. Він сказав, що тут,

— Чорна Корова подивилася на тумар на своїй шиї, — слова Бога Спалахів. І їх

треба віднести до Гавена Белокуна. Дивно, правда?

— Маячня, — собі під ніс прокоментував Ніязі.

— А ти, ти теж випив суєр? — ігноруючи Ніязі, запитала дівчинка.

Бекир заперечно похитав головою. Йому так багато хотілося їй розказати, але обпалений досі стояв за дверима. І він не сумнівався, що поплічник Кемаля-

шейха підслуховує. Шаман вірив, що дівчинка переконає Бекира випити Воду

Життя. Чорна Корова простежила за його поглядом і кивнула.

— Що? — не зрозумів Ніязі.

Дівчинка схопила Бекира за руки, її очі стали великими й темними, як

відьомська кафа Тітки Вальки. Вона набрала повні легені повітря і голосно

проговорила:

— Я рада, що випила суєр. Дивися, ким я стала. — Дівчинка зачаровано

подивилася на власні долоні. Вони були холодними й блідими, хоч ще за мить до

того палали у вогні. — Атеш.

— Що Атеш? — Не зрозумів Бекир.

— Твоя Ма сказала, пам’ятаєш? Так перед смертю назвала мене моя мати, немов знала, що Вода Життя подарує мені силу вогню. Я рада, що випила суєр,

— повторила вона, особливо наголошуючи на «рада».

— Що? Але ж мені ти сказала інше… — ображено почав Ніязі й за мить

скрикнув. Чорна Корова ніби випадково наступила йому на хвіст, і він нарешті

зрозумів, що краще помовчати.

— Тобі стане легше, біль за мамою вщухне, — усміхнулася Чорна Корова

до Бекира. — Вода Життя наче Забувайко, тільки краще. Ти пам’ятатимеш, але

вже не болітиме. — А потім дівчинка нахилилася і поцілувала його в щоку. Кров

прилила до обличчя Бекира. Серце так сильно гупало, що він ледь не прослухав

слова, які вона прошепотіла йому у вухо: — Нам потрібно тікати. Кемаль-шейх

не той, за кого себе видає.

Але більше їй нічого не вдалося сказати. Прийшов обпечений і наказав

Бекирові повертатися до своєї келії.

— Ви зможете наговоритися й навіть дещо більше, — обпечений

обдарував Чорну Корову масним поглядом, — тільки коли ти вип’єш Води

Життя.— Якщо в тебе все, Карасевдо, то мені треба погодувати дівчинку. —

Джаніке-ханум штовхнула чоловіка стегнами й зайшла до кімнати. У неї в руках

була повна миска жовтих кайси.

— Не наривайся, Дажніке-ханум. Армія потвор скоро піде, і тоді ми теж як

слід поговоримо. — Обпечений зробив непристойний жест, розреготався і

штовхнув Бекира в плечі.

Усю ніч Бекир розглядав обручку Ма. На внутрішньому боці був напис, якого він раніше ніколи не зауважував — «Марко Дорош». Бекир не сумнівався, що це було ім’я його батька. Проводячи пальцем по вигравіюваних літерах, він

уявляв, що торкається руки тата. Як же зараз він потребував його поради. І слів