ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

пташок у Дешті, — вичавив із себе Бідний. — Лізьте в мажару.

Найдужче Бекиру хотілося плюнути в жовті очі Саші й відмовитися, але

вибору не було. «Маленький друг» не вгавав і продовжував кидати жмені пилу

під ноги тулпарам. Усе вказувало на те, що от-от почнеться суєрна буря. Краще

потрапити в Ак-Шеїх милістю Саші Бідного, ніж залишитись у Дешті під час

бурі. Бекир та Ніязі залізли до клітки.

Тільки тепер хлопець зауважив, що вона була не порожньою. У кутку

зіщулилася дівчинка. Бекира найдужче здивувала усмішка, з якою вона зустріла

нових сусідів. Щира й беззахисна.

— Добряче ти їх. — Дівчинка простягнула руку. Бекир покосився на

розтулену долоню. В Ак-Шеїх

так не віталися. Ма розказувала, що одразу після Спалахів багато хто

думав, що зміни передаються через доторк. — Мене звати Чорна Корова. —

Дівчинка наче й не помітила реакції Бекира. Вона відкинула з обличчя чорне

пасмо. Волосся заворушилося, на маківці показалася тваринка, схожа на

кесератку.

Ніязі злякано здригнувся.

— Це йилангек, я кличу його Забувайком. Хочеш лизнути? — Чорна

Корова дістала ящірку, торкнулася слизької шкіри й засунула пальця собі до

рота. — Гей, неждиси, — прогугнявив Шейтан із козлів, — відповідаєте за

кожну волосину цієї цицюні. Раптом що, сам вам серця повідгризаю. — Шейтан

гикнув, але його очі залишилися серйозними. Вони говорили: «Не смій навіть

згадувати, що я навчив тебе ловити ана-арахну».

Мажара рушила. Бекир нишком роздивлявся дівчинку. Це була перша

незмінена його віку, яку йому доводилося зустріти, але він удавав, що це його

ніскільки не бентежить. Ніязі ж відверто витріщався.

— Не бійтеся, — прошепотіла дівчинка і скосила темні вузькі очі на

Шейтана, — він не злий. Так, прикидається. Але поділився із Забувайком

м’ясцем. А ти гарний, — несподівано додала Чорна Корова й усміхнулася

Бекиру.

Щоки хлопця запалали. Ніязі кашлянув, намагаючись приховати сміх.

— Ти такий, як я — незмінене дитя! Тебе теж з’їдять на Андир-Шопай?

— Ні, ми самі з Ак-Шеїх, — замість нього відповів Ніязі. — І це Бекир. Він

має ім’я. А не як ти. Чорними Коровами називають лише священних жертв. І

своїх у нас точно не їдять. Хоч і незмінених.

На подив Бекира, попри те, що Ніязі її образив, дівчинка засміялася.

— Чорна Корова так до мене прилипло, що я вже й не пам’ятаю іншого

імені.— А ти… Ти що? Ти хіба зовсім не боїшся, що тебе зварять і з’їдять? — не

міг повірити Бекир. Це було його нічним кошмаром, а тут схожа на нього

дівчинка так спокійно говорить про Андир-Шопай.

— Узагалі-то її тіло допоможе нам не змінюватися й не хворіти, —

втрутився Ніязі. — І захистить від джадала.

— Нє-а, не боюся, — промовила Чорна Корова і знову звела на них свій

дивний смішливий погляд. — А хто такий джадал? Ніколи про такого не чула.

— Дух смерті. Уже забрав Повноважного Старших Братів, — з погордою

проказав Ніязі, наче джадал був місцевою цікавинкою, а не смертельною

загрозою. Хоча Азіз-баба й казав, що він на своїх не нападає, але радив у ніч

світіння Йилдиз сидіти вдома.

— Цей дух живе у вашому селищі? — Чорна Корова перевела здивований

погляд на Бекира.

— Азіз-баба каже, що якщо джадал і далі залишиться в Ак-Шеїх, то на весь

Кіммерик чекає загибель, — знову замість нього відповів Ніязі, і Бекир уже був

готовий його стукнути.

— Але ти так не думаєш? — Чорна Корова все ще дивилася на Бекира.

— Думаю, що джадал — вигадка для дітей, а Повноважного вбив хтось

інший.Ніязі обурено форкнув, але змовчав. Дівчинка замислилася й зосередилася

на годуванні своєї тварини. Бекир вдивився в Дешт. Навіщо він їй це сказав?

Вона — чужинка, жертва, яку за кілька тижнів зварять і з’їдять усім селищем.

Яке їй діло до демонів Ак-Шеїх і навіщо йому з нею говорити? Мажару

трясонуло на камені. Світло-рожевий у небі починав густішати.

— А як ти стала жертвою? Твої батьки?. — Він не зміг закінчити.

Пригадав дочку Селіма Чорного, яку той продав, щоб переїхати ближче до Стіни.

— У мене був лише батько, — охоче відповіла дівчинка, знову ледь

помітно розтягуючи слова, як це робили кіммеринці півдня. — Мати померла

одразу після мого народження. Батько почав змінюватися й не зміг мене

захищати. А до того його всі поважали, навіть боялися.

Дівчинка розчесала пальцями волосся. Коси, наче хіджаб, повністю

вкривали тонку постать. Знизу стирчали лише пошкрябані колінця й обідраний

поділ сукні.

— Одного дня він помер, а мене вкрали акинджиї з Курасубазару. Бо я ж

незмінене дитя. — Чорна Корова сумно всміхнулася.

— Мого батька забрала буря, — тихо промовив Бекир. — Він водив

гуманітарні конвої. — Про останнє він не любив розказувати, але цій дівчинці

чомусь відкрився.

— Мій тато теж воював. Він був Старшим Братом. А потім став азізом —

святою людиною й чаклуном! — навіть зраділа його одкровенню дівчинка.

За мить Чорна Корова потупила очі, наче загубила думку. А Бекир згадав

про рану, завдану ракоскорпом. Близнюки спеціально в неї цілили, і тепер ногу

пекло від болю. Бекир підтягнув кінцівку і спробував роздивитися поріз.

— На нас напав ракоскорп, — пояснив Ніязі. — Ледь не затягнув під

землю.— Хм, — видала дівчинка, наче їй повідомили нічим непримітний факт, і