ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

був лише жертовним ягням.

Діти забилися в куток. Чорна Корова обійняла Бекира за плечі. Він був

такий знесилений відкриттями, що навіть не пручався.

— Саша має рацію, — сказав Ніязі. — Тебе народила Ма. Це ж

найважливіше? Дід багато разів розказував, як це сталося.

— Твій дід — таке ж брехло, як і Ма, — гірко зітхнув Бекир і простягнув

хлопчикові-лисенятку агітку з доктором Зоргом.

Ніязі на неї ледь глянув. У його обличчі щось змінилося. Очі

перетворилися на темні непроникні намистинки. Бекир потягнув друга за руку.

— Ти її вже бачив?

Хлопчик-лисеня сіпнув лапою за вухом, наче його вкусила блоха. На

мордочці відобразилася буря почуттів.

— І там, у Каре-Тобе, ти все заперечував? — не вгавав Бекир.

— Ти не розумієш, — слабко застогнав Ніязі.

— Ні, чого ж? Нарешті розумію. Азіз-баба не просто так тебе зі мною

відправив?

— Я нічого не знаю, ясно? Він просто сказав: — «Іди з ним».

— І все? — На скроні в Бекира напнулася жилка.

Ніязі облизав тонкі майже чорні губи й з мукою подивився на Бекира.

— І будь моїми очима. От що він сказав. Ми підтримували зв’язок, як

жінки в колі Діви. Але це було до спуску в Кара-Тобе. Після того він не

з’являвся.

Ніязі обхопив носа лапками й заплакав. Бекир похитав головою й відійшов

у протилежний бік барака. Чорна Корова обережно погладила голову хлопчика-лисеняти й пішла за Бекиром.

***

Бекир прокинувся від страшного галасу й спершу подумав, що їх атакують.

Лише за мить він зрозумів, що це гімн Двобогу лунає з Матері Вітрів. Саші

Бідного в бараку не було, тож перемовини з Белокуном уже почалися. Бекир

згадав, як Чорна Корова перед тим, як заснути, запитала, чи має він план. У її

голосі не було сумнівів, просто сонна цікавість, прохання поділитися, щоб і вона

була готова діяти.

— Де Чорна Корова та Ніязі? — запитав він в акинджиїв. Шейтан забивав

люльку, Джин відняв голову від казана й показав на двері.

Бекир попив води, вийшов на поріг і зіщулився від яскравого світла. У

носа вдарив сморід від отруйних боліт і ледь помітне пряне й таке знайоме

дихання чистого Дешту. Він проспав довше, ніж годиться. Нічні хвилювання

наче вицвіли під дією сонця. Його мучило сумління через те, як він повівся з

Ніязі. Що той міг удіяти? Азіз-баба був його дідом, усе життя вчив коритися.

Ніязі мусив виконати наказ Азіза-баби.

Бекир знайшов друзів за бараком. Ніязі розкреслив на землі ігрове поле й

учив Чорну Корову грати в тогуз коргоол. Якщо судити з обличчя дівчинки, наука не йшла.

— Ти маєш рахувати. — Бекир сів поряд. — У кожного гравця по дев’ять

когоолів у дев’яти лунках. Ти залишаєш один, а решту вісім проти годинникової

стрілки розкладаєш по одному в наступні лунки. Якщо останній коргоол ти

кладеш у лунку й там виходить парна кількість коргоолів, ти забираєш їх усі.

Перемагає той, у кого виявиться більше коргоолів.

— Ця гра добре вчить арифметики. Так казав… — Ніязі затнувся. А Бекир

згадав, що Азіз-баба задавав їм цю гру як урок.

— Я знаю, що дід не хотів нам поганого. Він міг сто разів здати мене

Старшим Братам. І може, якби він не загинув під час бурі, ми б тут не опинилися, а були б десь у безпеці.

Бекир подивився на Матір Вітрів, що зависла в повітрі. У яскравому

денному світлі він міг роздивитися завмерлі двигуни, деталі обшивки й навіть

ілюмінатори. Від Станції тягнувся товстий трос, який з’єднував її з маленькою

спорудою на землі. Це була стикувальна кабіна, як пояснили акинджиї. Саме там

Саша Бідний мав озвучити свої умови Гавену Белокуну.

— Давно його немає, — простежив за його поглядом Ніязі. — Може, щось

пішло не так? — У голосі хлопчика-лисеняти чулася надія.

Бекир невесело посміхнувся. Чорна Корова виглядала розчарованою.

— Ніяк не можу зрозуміти. У кожного в лунці по дев’ять коргоолів, і якщо

я піду першою, то мій камінець точно буде десятим — парним — у будь-якій

лунці супротивника, тож я заберу його камінці? Тобто питання в тому, хто

зробить перший хід?

— Ні, — промовив Бекир. Колись те саме він запитав в Азіза-баби. Тепер

відчув, наче говорить із його голосу: — Питання в тому, як відповість

супротивник. Тогуз коргоол учить витримки.

***

Гімн Двобогу пролунав уже двічі, коли всі не змовляючись зібралися в

бараку. Скіф’янка роздобула свіже м’ясо, Шейтан поставив на вогонь казан. За

ніч похідна губка сюнг стягнула води якраз на пристойну шурпу. Близнюки

спробували переконати дочекатися Сашу Бідного, але Джин лише махнув

ложкою. Гімн дістав навіть його. Бекир зрозумів, чому ніхто надовго не

затримувався біля Матері Вітрів. Гімн Двобогу, що кілька разів на день лунав їз

Матері Вітрів, наче виїдав мізки — хотілося заткнути вуха пухом сельбі, тільки б

не чути верескливі переможні завивання.

— Саша Бідний не казав, коли повернеться. Що ж нам, голодувати? —

просипів Джин.

Усі відчували, що перемовини затягнулися. Бекир не дозволяв собі

надіятися, а проте суп не ліз до горла. Може, з Ма щось сталося? Чи Саша

помилився і Бекир не потрібний Белокуну? А може, він вирішив продати ще й

Чорну Корову й тепер торгується за кращі умови? Або Саша не домовився, і тоді

нічого не заважає Старшим Братам спуститися і зробити з ними все, чого